18.5

– Нам можна рухатись? – запитав у байдужого Кея, що тоскно дивився на море і ворушив губами, ніби щось проговорюючи або підраховуючи.

Той невизначено хитнув головою і втупився в тяговий апарат у важких роздумах.

– У акуліньок одне око посеред лоба, – сказав з незрозумілою образою. – Вони бачать лише перед собою. Із потужною зброєю полювати на них було б легко. І чому ми замість цієї марної фігні, – штовхнув апарат, – не купили промисловий імпульсар? Двісті тонн м’яса йдуть прямо до острова… Ну і що, що ця тварюка жере геть усе і трохи фонить? Зате безплатна.

З рубки вийшла стурбована Раїна. Похиливши голову, підійшла до борту і з розмаху впала в крісло з поліцейського флаєра.

– Ми застрягли, – заявила, не звертаючись ні до кого конкретно. – Батареї не тримають. Треба було поміняти їх ще п’ять років тому, та все руки не доходили, а тепер реанімувати пізно. Кілометрів двадцять протягнемо, а там доведеться кликати Кульгавого з буксиром. Як тобі акуліньки, хлопче? – Зсутулившись, вона повернулася до Сема. – Страшно? – запитала з сумною усмішкою.

Не бажаючи її розчаровувати, він кивнув, хоча нічого страшного в гладеньких чорних істотах, схожих на гігантських пуголовків висотою як двоповерховий будинок, поки не бачив. Вони йшли прямим курсом і мали розминутися з яхтою метрів за п’ятдесят. Звичайно, підняті ними хвилі дадуть сильну хитавицю, але Сем відніс би це до найменш ризикових подій дня.

– Вони точно не бачать нічого позаду себе? – уточнив напружено.

– Беззахисні, як немовлята, – зітхнувши, підтвердила Раїна. – Величезні реактивні всеїдні немовлята.

– Їхня швидкість втричі вища за нашу.

– У три з половиною рази, – вклинився невдоволений Клон, у якого не склалося з лайсом. – А що? Вплав тікатимеш, герою? Я б зацінив.

Сем знову зупинив його поглядом.

– І вони прямують до вашого острова? – запитав, готовий згенерувати настільки божевільну ідею, що навіть Катя була б у захваті.

– Через пів години обігнуть Тікоміту і підуть на північ, до Пирогової протоки. Це їхній звичайний маршрут. – Раїна встала, серйозно подивилася Сему в очі. – Навіщо ці питання?

– Тягова установка добре закріплена? – допитувався він. – На скільки її вистачить за мінімальної тяги? Тільки причепитися? Пів години буде?

Жінка кілька секунд мовчки відкривала і закривала рота, потім стукнула Сема по спині так сильно, що він аж закашлявся.

– Ти такий самий псих, як мій дядько Орік, – заявила впевнено. – А дядько, між іншим, гайнув від прикордонників на саморобній «ерці» і відкрив на Астрі бійцівський клуб для нтарі-дато, яким не вирізали тримули. Гей, хлоп’ята! Піднімайте дупи і готуйтеся знятися з якоря! Ми вполюємо акуліньку! Ту, що йде останньою! Тримайтеся міцніше, а ти, – вона підштовхнула Сема до тягової установки, – цілься і лови момент! Не розчаруй мене!

«Котя має рацію. До мене притягує дивних людей», – він глянув на панель управління і виявив, що автоматики тут нема. І добре. Краще схибити. Це було б чудовим рішенням.

Стоп.

Хтось сказав Тікоміта?

Та що в цьому острові такого особливого?!

«От потраплю туди і розберуся!» – зі злості Сем поцілив у передостанню акуліньку.

Перш ніж він встиг вимкнути тяговий промінь, висмикнута «з коренем» установка проломила борт і помчала по воді, залишаючи слід із уламків пластику. Акулінька, що пливла останньою, прискорилась і проковтнула її за сотню метрів звідси.

– Добре, що у нас покриття ніяке, – вражено охнув Кей. – А машина працює… працювала. – Він подивився на Сема так, ніби той особисто організував на Імодалісі монархію. – Ми заради неї знаєш як гарували?

– Я куплю нову. Чесно.

Хлопець скривився і відвернувся.

– Мільйонер, блін, – пробурчав собі під ніс. – Закордонний товстосум. Панок. Пішов ти зі своєю благодійністю!

Сем смикнув його за плече, повернув обличчям до себе.

– Передай своїм тарганам, щоб принишкли, бо буде виселення, – промовив доброзичливо. – Кажеш, ти вже не дитина? То вчися відповідати за слова та вчинки, а то дитячим садком тхне за кілометри.

– Та я!..

– Ти охолонеш і розповіси, чим у вузьких колах знаменитий ваш острів, а я вдам, що тобі п’ять років і ти дурієш неусвідомлено.

Кей почервонів, вирвався і мовчки відійшов до пробоїни, кожним рухом демонструючи зневагу.

– До нас приїхав відомий на весь світ маніяк, – оголосив із викликом Клон. – Багато кейок, а дівчата найдешевші у Всесвіті. Влаштовує, герою?

Сем без зусиль придушив бажання звісити їх обох за борт головою вниз і поставити питання ще раз.

– У тебе чудова батьківщина, хлопче, пишайся нею.

Про кейок питати навіть не хотілося.

Клон хмикнув майже схвально, а ось Кей сарказму не оцінив: змінився в обличчі і замахав кулаками як розсерджений вітряк, слідкуючи все ж за дистанцією.

Поки Сем міркував, чи не зламається тонке зап’ястя або пальці-сірники, якщо Кей якимось дивом дотягнеться до цілі, і чи можна вважати це жорстокими тілесними покараннями, двоє інших братів підняли якір, а Раїна завела мотор.