18.3

– А хіба ти не до нас утікав? – одноголосно здивувалися всі четверо.

– Дивлячись де це «до вас». – Сем опинився у ситуації, коли будь-яке слово могло порушити мирний перебіг розмови. – Якщо там кажуть Імодалісу: «Прощавай», то ви мені й потрібні.

Округле обличчя Раїни осяяла задоволена усмішка.

– Вільна громада імені Сестрички Лу вітає тебе, хлопче, – промовила жінка з краплею пафосу. – Ми прагнемо, щоб весь Імодаліс розпрощався, фігурально кажучи, з Імодалісом. Ти прийшов за правильною адресою. То розкажеш, як зумів інсценувати свою смерть, щоб приєднатися до нашої великої боротьби за свободу?

«Я влип», – Сем намагався відповісти хоч щось адекватне, але думки кружляли в божевільному хороводі і кричали, що це повний лайс. Щойно Олександра Райса назвуть принцевбивцею, сектанти-революціонери від нього не відчепляться.

– Це не я, – прозвучало як пояснення малечі щодо зниклих цукерок. – Це мене… Емм… Інсценували.

– Катька твоя? Поважаю. Одразу видно, не тільки язиком ляскати вміє дівка.

– Ні. – Сем уперся спиною в борт і пішов ва-банк. – Якась місцева важлива персона мене ненавидить і хоче розрізати на шматочки в тиші та спокої.

Зізнання не спричинило особливого шоку.

– А… Ну, у нас таке буває, – з легким розчаруванням вимовила Раїна, витираючи спітніле чоло. – Ех, нам би такі зв’язки… Ми тут натрапили ненароком на кей-клона, скоро крик підніметься до небес. Начебто й не наслідили сильно, та краще б заздалегідь знати, куди верхи повернуть. – Вона тужливо дивилася вдалину, на безкрайнє море, що дихало сіллю і йодом, переливалося на сонці, мерехтіло легкими хвилями й здавалося останнім прихистком спокою на цій ворожій планеті. – У них зараз усе працює на зовнішню популярність, мають роздмухати справу до світових масштабів. Запам’ятай мої слова, хлопче, це була підстава. Ми ж ішли на перевірене діло, а напоролися на тухлятину. Тяжкі часи наступають… Відчуваю, притиснуть нас сильно. Хоч би справді острів не ізолювали… Тоді всім хана.

– Клон?.. – перепитав Сем, підозрюючи, що пояснення йому не сподобається, особливо якщо в ньому задіяні сучасні теорії змов.

– Кей-клон. Типу кібер, але з твоєю ДНК. Неетичний привілей королівської сім’ї. Управляється зазвичай дистанційно, в режимі реального часу, але можна запрограмувати і на автономне функціонування. Ти ж не думаєш, що король особисто відвідує всі ці бали? Вже на моїй пам’яті його двічі підірвали і тричі застрелили. Вони кажуть, убито двійників, та хто ж повірить у це, якщо моєї троюрідної тітки перший чоловік працював на фабриці ембріонів і такого надивився… Волосся дибки, як подумаю, що Іможен сидить десь у бункері і сидітиме поки житиме.

Сем не поділяв популярну нині теорію клонів, що правлять світом, проте й висміювати її не ризикнув: опонентка здавалась надто впевненою у своїх словах, та й вогнепальний аргумент за її спиною вселяв довіру.

Клон, Кібер і Кей дружно закотили очі й насмішкувато скривили губи. Складалося враження, що їм розмови про всесвітню змову теж сидять у печінках.

– Енлан був справжнім, – тихо заперечив Сем, підбадьорений мовчазною підтримкою хлопців. – Не кіборгом. Їх не можна сплутати з людиною навіть сп’яну.

«Хто б казав!» – уїдливо прокоментував внутрішній голос.

– Ха! – вигукнула ніскільки не ображена Раїна. – А він і є живий, лише далеко. Дивиться на тебе очима кібера і готовий хоч у прірву стрибнути, тіла не шкода, запас є. Ти сам подумай, хлопче. Ось ти, скажімо, принц. Де твоя охорона?

– Енлан зрікся престолу, – нагадав Сем із впевненістю, якої насправді не мав, особливо зважаючи на відбитки пальців принца на своїй шиї. – Він перестав бути державним діячем.

– Він принц! Принци колишніми не бувають!

Клон, Кібер і Кей закивали в унісон, погоджуючись.

– Глянь на це з нашого боку, – продовжувала Раїна. – Нас навели на цілий скарб електроніки. Проста справа! Ні охорони, ні нагляду, а сигналка – одна назва. Ми пливемо і бачимо, як попереду щось падає. Що я сказала, хлопці? – Вона повернулася до трьох братів. – Я сказала: «Не до добра це». Небіжчик буде, і нам його припишуть. Що заважало розвернутися, га? Ні, я розумію, без готівки не вижити, але й з таким гемором, як ордер на арешт, особливо не повоюєш. Їсти не хочеш?

Сем відчув під лопаткою гостру закарлюку і відсунувся від борту на кілька сантиметрів. Навколо простягалося море: синє-синє, як на картинках у дитячих книгах. По водній гладі бігли легкі брижі, хоча вітру не відчувалося. Іноді з глибин вистрибували довгі блискучі істоти, й близько не схожі на риб. Вони розправляли широкі напівпрозорі плавники і могли планувати в повітрі секунд десять, потім плюхалися назад, піднімаючи хмари бризок.

Далеко позаду темніла земля – той самий берег Араколи, з якого піднявся поліцейський флаєр. Сем сподівався, що патрульному знадобиться час, аби догребти до суші і зв’язатися з диспетчером. Хоча… Поліцейське обладнання має бути стійким до ударів і води, це ж не одноразовий мотлох з блошиного ринку. Краще не розраховувати на фору.