16.3

– Хочете щось сказати? – не витримала інспекторка Ліс.

– Хочу. Що треба зробити, щоб ваша служба серйозно зайнялася Імодалісом?

– Надати докази. Не того, що Райс живий, це справа місцевих. Потрібні докази скоєння злочину. Поки їх нема, у нас зв’язані руки.

– Тобто ви, як завжди, висловите занепокоєння, та й усе. – Якщо відверто, Атрік і не очікував нічого продуктивного. – Ясно. Отже, до побачення?

Засмучена Ада Ліс встала з дивана і зробила короткий крок до виходу. Клітчастий плед, що зазвичай у складеному вигляді служив подушкою, зачепився за ґудзик на її спідниці і впав на підлогу. Атрік нахилився, щоб його підняти, а коли випростався, зустрівся поглядом з усміхненим Ноаном.

– Реббіте, ви ж не серйозно? – пробурчав той, розвалюючись у кріслі й закидаючи ногу на ногу. – Я не вихователь у дитячому садку, зі мною гратися не треба. Те, що сталося з Райсом, – велика втрата для всіх нас…

– Та невже? – Фальшиві співчуття діяли як каталізатор агресії. – Як мило з вашого боку. Хустинку дати? Ну, сльози витерти?

– …бо до нього теж були запитання, – незворушно продовжував інспектор, поки Ада Ліс тупцювала на місці й поглядала на Атріка з незрозумілим виразом на сумному личку. – Ще більше, ніж до вас із докторкою Матісанеіреліндою Кранкоєрою Синотандою Мерінельтою Лью.

– Довго заучували?

Ноан дістав із внутрішньої кишені піджака електронну сигарету, задумливо покрутив її в пальцях і ні з того ні з сього розсміявся низьким гавкаючим сміхом.

– Ввічливіше, Реббіте. Інспекторка Ліс заміжня, немає сенсу розпушувати перед нею хвіст.

– Не переживайте, заміжжя – не розстрільний вирок, його можна оскаржити.

Ада спіткнулась, і Атрік механічно підхопив її, посадив назад на диван, накинув плед на коліна. Подумав, що бути люб’язним із нею – марнування часу, вона в розшуку не має ні авторитету, ні шансів його здобути. Втім, за правильного підходу з цієї дівчини можна витягнути сяку-таку інформацію.

– Ближче до справи, інспекторе.

– Кудись поспішаєте? – неприємно оскалився Ноан. – Можемо поговорити в управлінні на Веєрі, там у людей швидко покращується характер.

Атрік стиснув зуби і змусив себе промовчати.

– Ви не підозрюваний, – сказала Ада.

– Дякую за співчуття, інспекторко Ліс. – Тон глибокої вдячності вдався на славу. – Ви напрочуд чуйні.

– Так, дякую, – буркнув Ноан. – Реббіте, сядьте. Вас очікує важка розумова праця.

«Шпилька зарахована», – Атрік з дурнуватою міною похитав головою.

– Не хочу компрометувати інспекторку Ліс, – пояснив, відходячи від Ади на два кроки. – Вона така гарна, що важко втриматися в межах пристойності.

«І полюбляє примітивні лестощі», – напрошувалося продовження. Прикро буде змарнувати такий екземпляр. Всесвіт не вибачить розбазарювання ресурсів.

– Краще мене похваліть, Реббіте. – Ноан посовався у кріслі, явно незадоволений. – Моя прихильність вам ще знадобиться.

– Захисти Космічний Кракен! Витратьте її на дружину, інспекторе, їй не завадить.

– Що?!

Атрік відповів невинною усмішкою і сів на віддалений край дивана, кинув підкреслено відвертий погляд на кістляві коліна інспекторки Ліс.

– Інспекторе Ноан, я був би радий провести в компанії вашої помічниці залишок своїх днів, але у вас напевно плани, – сказав, пожираючи Аду очима і ледве стримуючись, щоб не розреготатися. – Не поясните, у чому справа? Міжсистемний розшук не приходить до людей через просту бійку в барі та запити в галанеті.

***

«Справа Ноана» розпочалася сім із половиною років тому, коли виявили першу жертву злочинця, прозваного у ЗМІ «Чорнокрилим Садівником». Це була молода, але талановита та відома акторка з Мебіса. Олівія Май. Їй пророкували велике майбутнє. Її охоче приймали і в королівському дворі Імодалісу, і у вищому товаристві розвинених світів. Тодішній президент Астри одного разу зізнався, що фанат цієї дівчини.

Олівію Май знайшли на орбіті Онікса збирачі космічного сміття. Актрису було задушено і викинуто, найімовірніше, крізь утилізатор з вимкненою функцією переробки сміття. На її щоці виднівся слід якоїсь стилізованої рослини, в одязі заплуталося чорне пір’я.

Десять місяців потому біля Мебіса прогулянкова яхта туристів з Аріадни натрапила на понівечене тіло епатажної співачки Ламурін з Рорайни – особистості дуже відомої. Її забили до смерті і знову-таки скинули крізь утилізатор. Відбиток листка і кілька чорних пір’їн наштовхнули поліцію на думку про серію злочинів.

Правоохоронці сімох систем об’єднали зусилля, до розслідування приєднався Міжсистемний розшук, і Чорнокрилий Садівник притихнув на роки, а потім змінив почерк.

Він почав викрадати.

Громадянка Рорайни Сандра Мітіора, двадцять три роки, засновниця та ідейна натхненниця організації «Врятуємо всіх», зникла три роки тому. Через тиждень вона опинилася біля воріт провінційної лікарні Онікса-7. На тілі дівчини не було слідів фізичного чи сексуального насильства – тільки відтиск рослини і чорне перо. Сандра нічого не пам’ятала.