15.5

– Натомість продають без проблем! Через Імодаліс дворянки знову в ціні! Мене віддадуть будь-кому, хто заплатить більше! Як моїх сестер, навіть не народжених! – Фанні зірвалася на крик і закашлялася, незвична до такого тону. – Я… Я… Я не хочу бути лялькою у гарній упаковці! Лялькою в чиїйсь шафі! Сестри не опиралися, тому їх просто видали заміж за багатіїв, а мені звичайного чоловіка не можна, я втечу від нього за першої зручної нагоди! Якщо пощастить, на мене чекає гарем десь на околиці світу! Або мене одного разу виловлять у космосі як усіх тих дівчат Чорнокрилого Садівника! Навіть не знаю, що краще!

– Краще звернутися спочатку до організації, що допомагає жертвам домашнього насилля, а потім до поліції. – З погляду Матіси, проблеми взагалі не було. – Вам допоможуть із житлом, роботою, охороною та адвокатом.

– Хіба я зовсім дурна? Та якби в мене була надія, я б не калічила себе як проклята! – Фанні ледь не плакала. – Мені ніхто не допоможе. Я – особа з обмеженою дієздатністю, мною опікується старший брат. Він вирішує, як мені жити. Поліція зобов’язана повернути мене йому, а втекти мені вже не дадуть. Чому я народилася дочкою принца? Якби не це, моє життя було б прекрасне!

– На Імодалісі легко перетворитися з принцеси на селянку. Треба народити дитину від простолюдина. Не впевнена, що це працює досі, але років п’ятдесят тому були прецеденти.

– Не працює! Я дізнавалась!

Матіса довіряла своєму джерелу інформації відсотків на вісімдесят. У надісланому ним досьє на Юналі Солай не згадувалося про недієздатність. Ба більше, Фанні-Юналі мала пристойний як для її юного віку капітал, яким могла розпоряджатися без обмежень.

– Як до вас звертатися? – запитала Матіса не те, що збиралася, але вона любила визначеність.

– Можна на «ти»…

– Фанні, Енні, Юналі? – Навіть тут потрібно уточнювати, і це дратувало.

Фанні судомно зітхнула.

– Як хочете, – сказала з незвичним сміхом. – Я все життя переїжджаю, і скрізь мені вигадують нове ім’я. Можу бути будь-ким.

– Впевнені? Чи не можете визначитись?

– Фанні! Для «Каселони» я – Фанні!

– Чудово. Ви Фанні, і з дієздатністю у вас усе гаразд, а ось із податковою деякі складнощі. Їм не подобається, що за два минулі роки з ваших двадцяти чотирьох мільярдів доходу держава не отримала нічогісінько. Ваші рахунки ось-ось заморозять, а виноробню в якомусь Юсексі збираються пустити з молотка. Розумієте?

Фанні дивилася великими очима, в куточках яких скупчувалися сльози, і явно починала підозрювати, що докторка Лью здуріла.

– Вас використовують для відмивання грошей і ухиляння від податків, – терпляче пояснила Матіса. – За вами ганяються не тому, що ви – цінна наречена, а тому що ви – частина злочинної схеми. Без ваших підписів усе зруйнується. Ще трохи, і на вас звернуть увагу правоохоронці.

– Це добре?

Судячи з вигляду дівчини, вона не вірила жодному слову.

– У гарем вас не продадуть, тому що ви сядете за ґрати, а добре це чи ні, вирішуйте самі.

Атрік з’явився вчасно – саме в момент, коли Фанні повільно сповзла на очищену роботом-прибиральником підлогу.

– Знову? – здивовано підняв брови. – Доку, а медицина це точно твоє? Тобі людей наче ж лікувати треба, а не калічити. Куди її? Можна, звичайно, і так залишити, але у нас там інспекція на порозі, вони не звикли до таких інсталяцій.

Матіса вказала на каталку.

– Інспекцію ми чекали завтра, – зауважила нейтрально, бо технік був одягнений у пристойний костюм і навряд чи жартував. – Що змінилося?

– А це не з Веєри, доку. У двері стукає Міжгалактичний розшук. Йому, розумієш, дуже цікаво, чому ми ліземо в серйозне розслідування і ризикуємо розвалити операцію, що готувалася роками. Сподіваюся, ти знаєш відповідь на це вкрай просте питання.

– У мене сохне триста грамів «вжика», – розгубилася Матіса. – Зробився випадково.

– Наступного разу нехай гроші випадково надрукуються, та ще й багато! – гаркнув Атрік. – Ну, доку… А якщо в них ордер?

– Є одна ідея…

– І мені вона явно не сподобається, але діватися нікуди. Вперед, доку. Я виграю нам кілька хвилин. Попередь звіринку з довідкою, щоб поводилася тихо, а цій трепетній діві треба причепити сенсори біоконтроллера, щоб уникнути незручних питань.

Матіса кинула швидкий погляд на Фанні. Здалося, чи дівчина на мить розплющила очі? Та яка різниця. У списку поточних завдань на першому місці стояв «вжик» і ті три з половиною відра заборонених речовин, що синтезувались несподівано – з вини віртуальної ферми, е-хе-хех… Хто ж знав, що онлайн-ігри так затягують? Матіса намагалася кинути все вже разів десять, але постійно знаходила причини, щоб виконати ще одну (останню, чесно!) місію.

– Повний лайс… Мені б хоч добу! З іншого боку, складні завдання потребують рішучих дій. Завжди спрацьовує. Без винятку.

Фанні заворушилась, але вдала, що ще не отямилася. Матіса збиралася з нею заговорити, проте передумала. Юналі Солай та її мільярдні скарби почекають, примара тюремного терміну – ні.