12.3

– Відчепіться від неї, – невпевненим привидом прошепотіла з темряви Фанні, – бо я покличу Реббіта. Лисого в татуюваннях, – додала навіщось.

– Кличте. І скажіть, хай візьме мітлу. – Атрік відгріб ногою розсипаний шоколад і вийшов із трюму. – Жінки… І що з вами не так?

– Хіба це не Реббіт? – здивувалася навздогін Ліна.

– Ні, це Атрік, – тоном експерта-початківця повідомила Фанні. – Він дивний, але, мабуть, загалом добрий. А Реббіт страшний, його до людей не випускають. І він лисий.

«Взагалі-то я – лисий», – Атрік провів рукою по голові і ледь не охнув. Та легка щетина, що ще зранку покривала його череп, стала густою щіткою.

Пам’ять миттю підкинула попередження з імодаліського шампуню. Уникати попадання на безволосі ділянки тіла чи якось так. Звична брехня рекламщиків. Зазвичай це був лише маркетинговий хід, але раптом цього разу реклама не обманула?

По спині наче пройшов мороз. Атрік поспішно торкнувся обличчя, потер підборіддя… Начебто ніякої шерсті, але колючість на щоках була, і відчувалася вона сильніше, ніж раніше.

«Я стану людиною-вовком?» – на думку лізли документальні фільми, від яких охоплювало тремтіння і хотілося скоріше дочитати етикетку й подивитися в галанеті відгуки інших покупців. Не може бути, що все настільки серйозно. Якби люди за лічені дні обростали волоссям з ніг до голови, всесвітня мережа не мовчала б.

На півдорозі до каюти Атріка перехопила схвильована Матіса.

– Райс це бачив? – спитала, нервово смикаючи лабораторний халат, забруднений синіми плямами. – Що він збирається робити?

– Бачив що?

– Пастку! – Лікарка була незвично збуджена і крокувала швидше, ніж зазвичай. – Коте Ріна не кликала його на Імодаліс! Вона не могла зв’язатися з ним. Нас привели сюди навмисно! Навіщо? Ми ж ніхто!

– Не прибіднюйтесь, доку, ваша теорія віандійських паразитарних кус-клітин сколихнула історію ксеномедицини. – Атрік не відразу налаштувався на нову, значно гіршу, ніж стовідсоткова волохатість, проблему, хоч і повірив Матісі беззастережно. Вона занадто прямолінійна, щоб додати щось від себе або прибрехати. – На Нтарі-Дато вам навіть пам’ятник зліпили. А я то й взагалі мрія будь-якого диктатора, мене розстрілювати зручно.

– Гей! Отямтеся! – Матіса різко зупинилася біля каюти Райса, навіть похитнулася, невміло гальмуючи. – Капітан найняв нас, бо йому треба було покинути Мебіс, щоб забрати Коте Ріну з Імодалісу! Ми – статисти!

– А раптом Катю викрали, щоб Райс найняв нас і привіз на Імодаліс? – Крива посмішка натякала, що це жарт, але медичка сприйняла все серйозно.

– Якби я того дня не перепила, то нізащо не підписала б той контракт!

– Якби я сам не вписав своє ім’я в документи, мене ніколи б у житті не взяли на маршрутку, особливо кеп. – Атрік стукнув у двері ногою, впевнений: капітан прибіжить розбиратись як миленький. – Я жартую, Матісо. Згоден: ціль – «Каселона». Ба більше, комусь треба, щоб Райс потрапив на острів Тікоміта. – Кілька наступних ударів не дали жодного ефекту. – Не уявляю, навіщо. У тих повідомленнях, які я бачив, вказувалося лише місце. Думаю, були й інші. Раніше. Без шифру. – Черговий стусан безрезультатно прогуркотів на весь поверх. – Слухайте, Райса там немає. Він напевно в рубці, тренує «Зару» боротися зі мною. Кеп не з тих, хто моніторить скандальні відео у галанеті.

– Рубку заблоковано! – Матіса божеволіла від занепокоєння. – На дверях сигнал, що увімкнено автопілот, на екрані багато тексту, але я хотіла якнайшвидше побачити капітана і не придивлялася. Там інженерні дані та, здається, навігація. Вибачте, мені треба приділяти більше уваги технічним знанням.

– Ми на орбіті, який у цьому сенс?

Лікарка охоче схопилася за свій планшет:

– Зараз пошукаю в галанеті!

Перш ніж вона встигла розблокувати екран, динаміки «Каселони» ожили. Хриплячи і підвиваючи так сильно, що голос Райса змінювався до невпізнання, вони повідомили кілька важливих новин.

Перше: капітан домовився з Веєрою про тимчасову стоянку і за кілька хвилин корабель візьме курс у дипломатичний простір. «Каселоні» надано статус недоторканого об’єкта, тож якщо Імодаліс наважиться по ній стріляти, на нього чекають серйозні наслідки.

– Чомусь мене це втішає мало, – пробурмотіла Матіса, жадібно вслухаючись у текст.

Друге: сам Райс вирушає до Версани на рятувальній шлюпці.

– А ви казали, доку, що він нормальний. – Атрік вперше в житті не знаходив слів, щоб висловити обурення та захоплення одночасно. – Я ж вам майже повірив!

Третє: після прибуття на Веєру у Атріка Реббіта з’явиться мінімальний рівень доступу до управління – лише «відкрити шлюз/закрити шлюз» тощо. Жодних перельотів і (капітан особливо підкреслював!) патріотичних самогубств об винищувачі короля.

– Райс же мене ненавидить! Чому він не вибрав вас, доку?

На це відповідав четвертий пункт: Матісі Лью наказувалося зменшити пристрасть до спиртного, оскільки вони з Реббітом разом відповідальні за збереження «Каселони».

– Справедливо. – Поки Атрік перетравлював почуте і потай починав підозрювати, що це – якийсь тест на зраду, докторка поспішила погодитися зі сміховинними претензіями. – Мені не можна пити, Мебіс це добре проілюстрував. Втративши концентрацію уваги, легко стати жертвою злочинців.