9.3

Через багато годин вона відірвалася від екрану з болем у спині, почуттям виконаного обов’язку і незавершеним листуванням із фармацевтичним синдикатом, де зі скептицизмом поставилися до ідей щодо сухої ікри, проте визнали: ця сировина дуже дешева і поширена, є сенс вкластися в дослідження.

– А що про це скаже сама Коте Ріна? – Їй Матіса написала насамперед і з нетерпінням чекала відповіді. – Вона, виявляється, не дурепа, як можна було подумати з книги.

– О, вже з собою розмовляємо? – У медпункт ввалився як завжди сяючий Атрік. – Жах який, доку, вигляд у тебе кошмарний. У вас тут десь приховано телепорт на копальні? Батрачите у вільний від роботи час?

Матіса потяглася в кріслі, відчуваючи, як затерпли м’язи шиї та плечей. Знову захопилась ідеями, ех… Треба, як удома, ставити нагадування про перерви.

– Масаж? – люб’язно запропонував технік.

– Так, дякую. Кнопка ззаду на спинці, прикрита червоною висувною панеллю.

– Яка кнопка? – у голосі Атріка майнула розгубленість.

– Та, що перемикає крісло в режим відпочинку. – Матіса вельми хотіла б сказати щось різке, але гострі відповіді не належали до її сильних сторін, доводилося задовольнятись багатозначним тоном із краплею зневаги. – Вона розміщена так, щоб випадково не зачепити її під час роботи. Натиснете?

– Хм… А я збирався попрацювати руками. – Технік, навпаки, за словом у кишеню не ліз, ще й мімікою допомагав собі справно. – Ви не повірите, але мої пальці творять чудеса. Показати?

– Покажіть. Створіть диво і натисніть кнопку мовчки.

– Доку, ви раните мене в саме серце.

«Ну і кретин», – Матіса схопилася, майже готова тимчасово розчаруватись у всьому людстві.

Крісло відлетіло, вмазало Атріка, що схилився до спинки, в лоб. Технік від несподіванки охнув і відсахнувся. Схопився за поручень, щоб утримати рівновагу, але не врахував коліщатка і саму докторку Лью, яка кинулася ловити крісло і ненароком надала йому прискорення.

Атрік врізався в каталку, й та миттю від’їхала до шаф. Він швидко випростався і спіймав Матісу, що рухалася разом із кріслом у тому самому напрямку.

– Доку, це що за перегони? – запитав із усмішкою.

– Що було на Мебісі? – зірвалося з губ замість різкої відповіді.

Всупереч очікуванням, Атрік не завів колишню пісеньку, а повернув крісло до робочого столу лікаря і з прихованою гордістю відповів:

– Дуже велика бійка. Якщо не пам’ятаєте, пошукайте в галанеті. Зізнаюся, ви мене вразили, доку. Не щодня зустрінеш жінку, яка бігає з розбитою пляшкою по барній стійці й обіцяє вирізати примули всім охочим.

– Тримули, – механічно поправила Матіса. – Це залози мешканців Нтарі-Дато, що продукують так званий гормон неконтрольованої люті. Зазвичай їх видаляють одразу після народження. А чому я бігала стійкою?

– Хм, дайте подумати… Може тому, що ви у нас дівчинка розумна і швидко зрозуміли, що внизу вас затопчуть?

Напевно, варто було сказати щось на кшталт: «То будь розумним хлопчиком і зрозумій, чого я від тебе хочу!!!», але Матіса знала: її вміння вести світські бесіди на рівні немовляти, а бавити техніка своєю словесно-інтонаційною незграбністю не було жодного бажання. Вона воліла говорити без натяків та таємних смислів. Колеги це цінували, особисте життя через це страждало невимовно, а вороги швидко зникали з горизонту, тому що перелік методів боротьби з ними з вуст докторки Лью звучав вкрай переконливо.

– Доку, – Атрік тим часом мучив пошуковик, – у галанеті порожньо. Навіть на місцевих форумах мовчать. У наш час безмежного відеоспостереження таке взагалі можливо? Навіть на Імодалісі будь-яку метушню знімають із десяти ракурсів і постять поруч із котиками та кроликами.

– Я можу вирізати всі тримули за сорок п’ять секунд. Із сучасним обладнанням це не складніше, ніж, наприклад, каструвати самця. – «Навіщо? Навіщо я це сказала? Ще б похвалилася ліцензією ксенопатологоанатома!» – Матіса подивилася в приголомшені очі техніка і додала: – Це є в навчальному симуляторі. Завдання на час і кмітливість, семибальне.

– Ясно. Так, без кмітливості самця зловити складно, – після короткої паузи кивнув Атрік. – Доку, чому я можу знайти купу бійок у тому ж барі, але нашої з вами немає? Хто міг підчистити все відразу після інциденту, поки відео не розлетілося каналами новин? На Імодалісі відповідь одна: уряд. А на Мебісі? Кому таке під силу? Кого ми зачепили?

Матіса згадала послання колишнього начальника з плутаними вибаченнями і серйозно задумалась. Якби він замітав сліди, то не написав би, еге ж? Він був би злий, а не наляканий. Він би погрожував, а не мимрив, витираючи криваві шмарклі.

– Атріку, що сталося? Ви маєте рацію, я нічого не пам’ятаю.

Зізнання далося важко, але воно того коштувало. Технік став зібраним. Його ніби перемкнули в інший режим роботи. Якби не медкарта, Матіса могла б запідозрити, що він – погано запрограмований кіборг.