9.2

***

/«Каселона»/

Матіса звикла до того, що її вважають дивною. Це не було неприємно. Навпаки, бунтарська душа слухняної дівчинки Моті потай тріумфувала і мріяла одного разу зробити татуювання на плечі. Або на спині. На передпліччі? В деякі зухвалі хвилини докторка Лью думала, що метелик на лобі – ідеальне рішення. Для мрій, звісно. Насправді Матіса безуспішно намагалася злитися з безликим натовпом і щиро не розуміла, чому ця місія нездійсненна.

Пасажирки «ерки» теж напевно страждали від надміру уваги. Особливо та, що старша, – жагуча брюнетка з розкішною фігурою і асіанським татуюванням на скроні.

Вона прокинулася хвилин через десять після того, як Райс покинув медпункт. Побіжно озирнулась і сказала:

– Це нічого, якщо я трохи відпочину? День видався шалений.

Не чекаючи відповіді, витяглася на каталці, накрилася краєчком білого простирадла і заснула сном немовляти.

Матіса не вважала асіан монстрами, але все-таки не ризикнула зняти відбитки пальців (обмежилася іншою невідомою) і перевірила паралізатор. Він не працював. Швидкий огляд показав, що енергія на нулі, до того ж із середини пристрій залито клеєм.

Дикість якась. І на що розраховував шкідник? Клей додав паралізатору ваги, та й усе. Трясця, і забив роз’єм для зарядного пристрою!

На розчинник і колупання пішло пів години, які докторка Лью подумки витратила на вирішення завдання з ліками. Варіантів було три, всі вони вимагали негайної перевірки, проте зайняті руки не залишали шансів, через що повільно наростало роздратування.

«Це Атрік. Точно Атрік. Ко-оз-зел! Ну, постривай. Ти в мене не побачиш Імодаліс навіть в ілюмінаторі», – тихо шаленіла Матіса, орудуючи голкою від шприца та серветками.

Щойно вдалося встромити зарядний пристрій, як очі розплющила друга пасажирка «ерки» – виснажена дівчина років вісімнадцяти. Ця й не оглядалася – з тихим криком схопилась і впала на підлогу за кілька сантиметрів від робота-прибиральника, який після подій із лайсом влаштувався в медпункті.

– Не бійтеся. – На врятованій був якісний медбраслет, і його дані запевняли, що її здоров’я у відносній нормі, тому для себе докторка Лью пояснила це падіння випадковістю. – Вас із вашою подругою витягли із с-капсули, сектор аномалій скоро залишиться позаду. Це «Каселона», йде на Імодаліс.

– Я туди не повернусь! – тонкий голос незнайомки зірвався на писк, а сама вона забилася під ліжко.

– Ваше право. – Матіса віддавала перевагу пацієнтам-інопланетянам хоча б тому, що з ними ніколи не було таких ситуацій. – Їсти хочете? Чи чаю? Настоянки? Вам не холодно? «Заро», прогрій підлогу, будь ласка.

З-під ліжка пасажирка «ерки» вилізла через три години – схоже, зрозуміла, що ні витягувати її силою, ні вмовляти ніхто не збирається. Довго мовчки стояла над душею, а потім сказала, що звуть її Фанні, і спитала, що відбувається.

Про роботу Матіса розповідала багато й охоче. Зазвичай її слухали неуважно, і це збивало з думки, проте цього разу аудиторія демонструвала шанобливу зацікавленість.

– Мені треба зробити ліки з підручних засобів, – натхненно розказувала Матіса. – Це так захопливо! Обладнання немає, зате сировина найвищої якості, і скільки! Сто п’ятдесят кілограмів! Звичайно, буде багато домішок, але майже всі вони або нешкідливі, або не викликають серйозних побічних ефектів. Спочатку я думала, що не впораюсь, але потім побачила, що моя агафа рейнська пустила повітряне коріння і ось-ось злетить! Це унікальна рослина з низинних боліт Рорайни, її плоди проходять кілька стадій розвитку і використовуються буквально скрізь. Якщо мати трохи фантазії та терпіння, навіть у кустарних умовах з агафи можна отримати протизапальні, жарознижувальні, знеболювальні, снодійні, проносні, глистогінні та спазмолітичні засоби. А он там стоїть елія біла, що зберігалася в поганих умовах, проросла і тепер годиться тільки як адсорбент. Поруч із нею – сушена ікра рорайнської мамри. Не впевнена, чи з неї щось вийде… Зі свіжої роблять кардіопрепарати в промислових масштабах, а ця… Хм… Але навіщось же попередня корабельна лікарка принесла її на борт, так? Отже, варіанти є, я їх просто не знайшла. Поки що не знайшла.

Фанні кивала як добре збалансована іграшка, і якоїсь миті стало ясно: вона робить це чисто із ввічливості.

– Вам знайти каюту? – врешті змилосердилась Матіса.

– Ні, дякую, я можу і тут побути! – сполошилася дівчина.

– Як хочете. – Докторку Лью кликав галанет і рорайнська мамра, що напевно мала величезний (хоч іще не досліджений) потенціал. – Як втомитеся – йдіть у будь-яку незачинену, вони всі вільні. Це поверхом нижче, а кухня наприкінці коридору. Пральня біля трюму, там є новий робочий одяг.

– І мені можна ходити всюди? – прозвучало з побоюванням.

– Гадки не маю. Зайдіть у рубку, спитайте Райса. У машинне точно не можна, там Реббіт.

За пів години сопіння за спиною припинилося, легкі кроки стихли в коридорі.

«І це мене називають дивною? Ну і лайс…» – Матіса пересмикнула плечима і з сумнівом зиркнула на скан відбитків Фанні, вікно з якими виглядало з-за пошуковика. Щось у цій дівчині насторожувало. Звичайно, розбиратися з нею має Райс, завдання медика полягає в іншому, але…