8.2

***

/«Каселона»/

– Кепе, я маю зізнатися, – покаянно почав Атрік після того, як рятувальну капсулу було доставлено на борт і розпаковано прямо в трюмі. – Коли я вперше тебе побачив, то подумав, що ти – безперспективний старий хрін.

Сем викликав по внутрішнього зв’язку Матісу і наказав щодуху мчати в медпункт.

– Я молодший за тебе, – відповів техніку, намагаючись змусити каталку з гравімотором працювати за інструкцією.

– Тільки тілом, не душею. Кнопочку натиснути не хочеш? Там, унизу? Для ввімкнення? Ех, кепе… Хто ж знав, що ти притягуєш краль як магніт? Зайшов у бар – лікарку запійну підчепив, вийшов у космос – одразу дві красуні припливли. Мені б так… Мрія, а не життя.

– Заткнися.

– Так, кепе. – Атрік глузливо козирнув. – Ти їх збираєшся разом вантажити чи я можу взяти ту, що старша? Ну, віднести?

Сем мовчки поклав одну з витягнутих із рятувальної капсули дівчат на каталку і ввів координати медпункту. Мотор тихо забурчав, і вона попливла до сходів. Другу пасажирку розбитої «ерки» довелося нести на руках, водночас пояснюючи Реббіту, що його допомога зайва і буде зайва завжди.

– Хочеш допомогти – розберися з капсулою.

– Вона ж несправна, – обурився Атрік.

– А ти – технік, – як припечатав Сем, – ось і займися справою.

– Тут сектор з аномаліями, кепе. – Реббіт змінив тон. – Вручну керувати треба, автопілот не впорається. Якщо і нас затягне у дірку, то викине місиво, а с-капсул у нас немає.

– Правильно, у нас є с-модуль, розрахований на п’ятнадцять людей. Якось помістишся.

– Це зовсім не те!

– Звісно, модуль надійніший. – Сем захекався і злився, бо дихання Реббіта не збилося. Втім, технік ішов без додаткового навантаження, але самолюбство нахабно висміяло цей факт і наказало зайнятися спортом, поки не пізно. – Зникни, а то…

– Замкнеш мене? Коли корабель у небезпеці? Ні, кепе, ти не такий, але можеш спробувати. Закладаюся, цього разу я доведу тебе до сказу лише за дванадцять годин. А взагалі я готовий помовчати за невелику винагороду. Даси покермувати?

– Уб’ю, – вагомо кинув Сем, краєм свідомості розуміючи, що погрози – не вихід, воювати з Реббітом треба його ж зброєю. – Пропоную іншу угоду. – Двері медпункта наближалися, за ними чулося шарудіння паперу і дзвін скла. – Не біси мене, і я не буду тебе рятувати. Даю слово.

Атрік притримав стулку, допомагаючи пронести дівчину з «ерки», і залишився в коридорі.

– Пізно, кепе, – сказав надзвичайно серйозно. – Я передумав помирати.

– Чому так? День без галанету повернув тобі мозок? Вітаю, це справжній прорив у сучасній медицині.

– Особисті обставини. – Технік розвернувся і попрямував до машинного відділення. – Я додам маневровим потужності, але без пілота толку від них не буде. Натяк уловлюєш?

Дівчина, яку було доставлено першою, залишилася лежати на каталці, тому другу Сем влаштував на ліжку.

– Впораєтеся? – спитав Матісу, що сиділа навпочіпки, порпалася в останньому нерозібраному ящику з ліками і видавала незадоволені звуки. – Що з ними?

– Водичка. – Докторка Лью розлючено шаруділа пакуванням. – Все, придбане на Мебісі, – першокласна підробка. Навіть я не зрозуміла, доки не відкрила. Зате сировина високоякісна, сама цього не очікувала. І багато. Навіщо вам стільки?

– З ними! – Сем вказав на врятованих.

– А? Ці? Штучна кома, нічого незвичайного. Ви ж розумієте, екстрені капсули «ерок» маленькі й некеровані, їхнє призначення – продовжити життя годин на десять і подавати сигнал тривоги на всіх каналах. – Матіса випросталася і штовхнула ящик. – У густонаселених секторах регулярно ходять патрулі, там шанс на порятунок вищий, але часто люди просто чекають кінця, тому в нових моделях почали встановлювати систему «Благо». Вона вимикає свідомість потерпілого, а потім він або прокидається в шпиталі, або не прокидається ніколи. Ех, капітане… Як же прикро!

Сем, що вже подумки був у рубці, завмер за крок від порога.

– Ви щойно сказали, з ними все нормально, – промовив майже спокійно.

Матіса перевела погляд на ліжко, потім глянула на каталку:

– Із потерпілими? Так. Звичайно, с-капсула розрахована на одного, а вони запхалися туди вдвох, але не думаю, що це надто їм нашкодило. Синці і таке інше, нічого серйозного. А ось препарати не годяться. Це ж тисяч десять пропало? Гаразд, лікам на основі спирту можна знайти хоч якесь застосування, але для серйозних випадків немає нічого.

– Ясно. – На тлі загального божевілля це здавалося дурницею. – На Імодалісі оновимо запаси.

– А зараз що мені робити? – Лікарка дивилася з тривогою і явно чекала якийсь форс-мажор з хвилини на хвилину.

– Гадки не маю. Придумайте щось.

На останніх словах в очах Матіси спалахнув незрозумілий вогник, на губах заграла радісна усмішка, обличчя ніби посвітлішало і стало юним, як у пустотливого підлітка.

«Цей рейс ще гірший за Онікс», – Сем залишив медпункт із твердою впевненістю в тому, що краще не буде. Послала ж доля команду! Один – суїцидник з політичним зрушенням, інша – алкоголічка з бандитським минулим та планами щодо спиртовмісних препаратів, нехай навіть підроблених. Теоретично підроблених. Поки що це лише твердження докторки Лью, а не доведений факт.