РОЗДІЛ 8.1. Повний комплект

/З відеоблогу Коте Ріни/

Люди, ми тут порадились і вирішили… Так, ми. Завжди є хтось іще, але тсс…

Так от, відтепер я не використовую магію і кажу тільки про те, що відбувається зі мною. Серйозно. Я ось-ось дострибаюся. Звичайно, люб’язний радник Арчі Мін запевняє, що це дуже мило і сучасно… Бачили його інтерв’ю? Ну, те, де він спочатку називає мене жалюгідною клоунесою, потім ловить лобом тухле яйце і волає, щоб усіх заарештували, а через секунду отримує таємниче послання і починає співати мені дифірамби?

Вибачте, раднику, але ми вам не віримо. У нас з’явилися підстави вважати, що ви прикрашаєте реальність. Я не додаю нотки свіжості та гламуру у повсякденне життя Імодалісу. Ваш колега, радник Дін, охарактеризував мене як заразний зомбівірус, і це здається мені правильнішим визначенням.

Так сталося, що я привернула увагу трьох мільярдів людей. Це вже не жарти. На мене посилаються у новинах Центральних Систем, причому цілком серйозно! Я не маю права базікати що на думку спаде, аби заповнити ефір і наче ненароком нагадати про передчасний старт продажів другої частини роману «Я – бляшанка», тому обіцяю більше зібраності та відповідальності.

До речі, щодо нав’язливої реклами… Хочу подякувати Мері та Лізі Арнель із Рорайни. Вони переслали на мій рахунок пів мільйона універсальних одиниць із умовою, що протягом місяця я не просуватиму свій роман, його продовження «Я – бляшанка. Новий світ», а також третю книгу циклу «Я – бляшанка. Всім на зло», бо історії, навіть ненаписана, – лайно, авторка – стара буркотлива моралізаторка, а героїня – тупа шалава, що спить із якимось мужиком до весілля, та ще й бездітна. Жах, правда ж?

Мері та Лізо, величезне вам спасибі! За наступні тридцять днів я жодного разу не похвалю свій романтичний авантюрний роман про відважну дівчину з кіберпротезами, яка кидає виклик суспільству та веде активний спосіб життя, незважаючи на численні перешкоди.

А тепер повернімося до справ насущних і особисто мене. Ви не повірите, але за останні дні нічого особливо скандального не сталось. Я сходила на побачення, та кому це цікаво?

Ага, всім.

Що ж, запасайтеся печивом та носовичками, бо буде багато зворушливих моментів і відео з поцілунками на тлі заходу сонця.

Це сталося вчора ввечері. Я отримала повідомлення з Центру трансплантології Імодалісу, в якому мені подякували за сімсот тисяч, переказані від мого імені на рахунок фонду для бідних, та подарували квиток на благодійний концерт. Сімсот штук – це, між іншим, десять чудових, стовідсотково натуральних нирок без ризику відторгнення. І, знову-таки між іншим, я переказала всього п’ятсот тисяч, причому від імені сестер Арнель. Мері та Лізо, ще раз дякую.

Відшукати невідомого доброчинця виявилося досить просто, бо номер анонімного рахунку, з якого було здійснено платіж, згадувався в тексті подяки. Ой, тільки не кажіть, що за такою дрібницею неможливо вирахувати відправника. Не хочу вас засмучувати, але податкові служби Імодалісу працюють на совість.

Трішечки магії – і я дізналася ім’я.

Воно мене здивувало, тож називати його я не хочу. Пропоную використати псевдонім. Як вам, наприклад, Кіт? Тигр? Вовк? Ага… Згодна, з тваринами можна заплутатися. Пишіть свої варіанти, найпопулярніший я й буду використовувати. Час пішов, у вас є хвилина на голосування.

І перемагає…

Ви серйозно?

Ні, «Король» не годиться. А наступний варіант у нас… Кхм. «Сонечко».

Що ж, воля народу – закон… але не Імодалісі, тому знайомтеся з героєм на ім’я Ікс.

Йому тридцять п’ять років, він привабливий, з почуттям гумору і без шкідливих звичок. У нього дуже відповідальна робота, пов’язана з порятунком життя та держбезпекою. Заробляє Ікс вельми пристойно, проте гляньте на скриншоти його банківської історії!

Слово честі, я нічого не підправляла в графічному редакторі, тільки замалювала номери рахунків. Цей чоловік справді останні кілька років фінансує благодійний фонд «Надія». Ікс пояснює це тим, що зайві гроші не мають припадати пилом без діла. Його мета – жити так, як хочеться, та дати змогу жити іншим.

Я довго думала, чи йти на контакт. Анонімність означає, що хтось хоче залишитися в тіні, хіба ні? Але доблесні спецслужби не залишили мені вибору. Їм не сподобався інтерес моєї магії до особистих даних Ікса, і вони почали перевіряти оточення бідолахи на наявність небезпечних елементів.

Знімаю капелюх: перевірка тривала недовго і пов’язала підозрілу активність із платежем у сімсот тисяч нібито від мого імені. Здивовані? Я теж. У світі повно хакерів, проте на Імодалісі Коте Ріна – у кожній бочці затичка.

Ікс продемонстрував адекватність і пообіцяв не подавати скаргу. Уявляю, як би виглядали наші дебати в суді.

«Неподобство! Інопланетна відьма бачить у кришталевій кулі, на що я витрачаю свої гроші!» – заявляє позивач.

«Так, я ясновидиця», – визнає провину відповідачка.

Суддя призначає психіатричну експертизу обом.

Та гаразд, не відходьмо від теми.

Ікс зустрівся зі мною у палацовому парку, на березі мальовничої річки Амірая, під покровом вічнозеленого дерева, чия назва залишилася для мене секретом. Ми довго гуляли тихими алеями, насолоджувалися сяйвом зірок, слухали спів солов’їв… З динаміків, звідки ж іще?