7.4

«Кепе, твоя кіберподружка вогонь. Поділишся, коли повернеться?» – Реббіт нудьгував без діла і писав настирливі повідомлення десятками. Сем ігнорував їх, однак у спам техніка не добавляв і внутрішню мережу не блокував – а раптом станеться якесь лихо, а зв’язку немає? Бортовий комп’ютер фільтрував пошту, але погляд постійно натикався на уривки фраз, що й бісили, і змушували відчувати жалість.

Сем ненавидів тих, хто користується службовим становищем задля підгодівлі свого его, і хоча ситуація з Атріком явно була з іншої опери, на краю свідомості час від часу проскакували бридкі думки. Спочатку вони звучали як: «Ти боягуз!» і нейтралізувалися елементарним: «Я не ідіот». Потім агресія розсіялась, накотило розуміння і стало складніше.

«Ти знущаєшся з нещасної зламаної людини, яка прагне до недосяжної мети, напевно це розуміє і готується померти заради ідеї, тому що причин жити в неї немає», – з нотками сарказму бурчав внутрішній голос. У ньому легко вгадувався вплив Каті, що ставила себе місце опонента і шукала супротивнику виправдання. Щоправда, це не заважало їй гнути свою лінію до кінця.

– «Заро», скільки він сидить? – не витримав Сем після сотого повідомлення в дусі «відгукніться хоч хто-небудь, я божеволію від нудьги». – Атрік Реббіт?

– Сорок вісім годин.

– Дозволь йому вихід у галанет. Це наказ. – Дурні налаштування! Сем встиг більш-менш виправити їх, але після непрошеного повноцінного оновлення на космічній станції вони повернулися до стандарту, причому якогось елітного, доступного лиш обраним чи не за всі гроші світу. Добре, що Астра заплатила лиш за місяць підписки. Швидше б він сплив. – Перевір систему безпеки. Це наказ. Закрий Реббіту доступ до управління кораблем на будь-яких рівнях. Це наказ. Ще раз усе перевір. Наказ. Якщо вразливостей немає, випусти цього параз…Реббіта. Випусти Реббіта, ясно? Це наказ.

«Кепе, та ти святий. Скажи чесно, з німбом можна читати у темряві й економити електрику?» – миттю «подякував» за галанет Атрік.

– «Заро», що там із часом? – Довгий язик техніка зіграв свою роль – Сем почав сприймати Реббіта як фоновий шум: не дратує, якщо не вслухатися. – Навігатор доопрацював трасу? Чорт, раніше він не тупив так довго.

– Раніше у навігатора був найвищий пріоритет. – У хрипі динаміків вчувався докір. – Після оновлення пріоритет знизився до мінімального рівня. Причина: наявність ліцензії навігатора у члена екіпажу.

– У кого?! – Сем мимоволі обернувся, немов очікуючи побачити незаплановане поповнення команди прямо за спиною. – Досьє, швидко!

– Коте Ріна отримала ліцензію навігатора сьомої категорії триста дванадцять днів тому. Роздрукувати особисту справу?

– Ні. – Тривога не поспішала поступатися місцем полегшенню, хоча у Каті цих ліцензій було прикуплено на всі випадки життя, про деякі вона й сама не пам’ятала. – Давай час та список змін у системі, внесених після Астри.

– Виводжу шкалу часу на екран. Орієнтовне прибуття на Імодаліс – сім діб. У найближчі двадцять годин активація гіпердвигунів не рекомендується через значну кількість зареєстрованих аномалій у цьому секторі.

– Зміни, «Заро». Та щоб тебе!..

Від безкінечного списку зарябіло в очах. На перший погляд, змінилося все. Оптимізація, трясця! Якщо раніше бортовий комп’ютер був налаштований під застарілу, латану-перелатану «Каселону» та Олександра Райса, що возив лише вантажі й виконував обов’язки як пілота, так і техніка разом із навігатором, то зараз «Зірниця» ідеально відповідала вимогам новітнього пасажирського зорельоту класу Ель з повним набором висококваліфікованого екіпажу.

– «Заро», є точки відновлення?

– Ні. Створити?

Безглузда пропозиція. Елементарне скидання налаштувань поверне поточні параметри.

«Кепе, випусти мене. Треба поговорити. Ми влізли в якесь болото, і мені не подобається звук двигунів. Прислухайся. Вони співають. Це не нормально», – нагадав про себе Атрік.

Сем не чув нічого незвичайного і не збирався випускати Реббіта до моменту, коли переконається в безпеці цієї з усіх боків невдячної дії.

– «Заро», розбираємося з налаштуваннями поступово. Повідомиш, коли вийдемо з аномальної зони.

«Кепе, не хочу повторити долю хлопчика, що кричав: «Вовки!». В нас проблеми. У мене чуття на таке. Я знаю, коли справа по-справжньому погана», – не вгавав технік.

– У нас проблеми, – підтвердила «Зірниця», перш ніж Сем буркнув: «А у мене чуття на пустобрехів. Я знаю, коли вони плетуть нісенітниці». – З аномалії вилетів пошкоджений зореліт класу Ер та скупчення сміття невизначеного походження з високим рівнем радіоактивного випромінювання. Цей корабель прямо по курсу, на запити не відповідає. Зіткнення неминуче.