5.3

– Він псих! – Матіса смикнула плечем, вирівнюючи комір вузької білої футболки в тонку синю смужку, і вказала на техніка всією п’ятірнею.

– Це правда, – озвався Реббіт, скалячи великі нерівні зуби. – У мене й довідка є.

– І в мене, мабуть, скоро з’явиться. – Сем підвівся з крісла пілота і став так, щоб хоч чисто символічно розділити підлеглих. – Але літати це не заважає. Не хочете сісти, пані Лью? Я правильно зрозумів, що ви шукали інформацію про нас із Атріком і несподівано отримали його повне досьє?

Матіса роздратовано накрутила пасмо волосся на палець і, забувшись, смикнула його так, що не втрималася від зойку.

– Та до чого тут досьє? Я за вечір вам десять таких складу! – Вона нервово тупцювала на місці, не помічаючи, що ось-ось наступить на свої довгі штанини спортивного крою. – Мінімум фактів, максимум інтерпретації! Підлаштувати події під теорію неважко, це скрізь практикують, особливо в авторитарних спільнотах. Але він, – докторка примружилася, дивлячись на Атріка, – ідейний!

– Я такий, – гордо підтвердив технік.

– І в чому проблема? – Сем ледве стримався, щоб не послати їх обох кудись подалі. – Пані Лью, ви вважаєте, що якийсь вищий розум змушує Реббіта розчленовувати людей, коли місяць уповні?

Матіса все-таки спіткнулась і мимохіть торкнулася панелі управління. «Зара» відреагувала тимчасовим блокуванням усіх командних систем, і стало ясно: до попереднього агресивного режиму вона не повернулася. Кляте оновлення! В інструкції стверджувалося, що тепер всі адміністративні запити треба супроводжувати ключовим словом «наказ». Наче в екстрених ситуаціях про це згадаєш!

– Він хоче влаштувати державний переворот! – Лікарка і не підозрювала, що мала всі шанси познайомитися з металевою підлогою рубки. – Справжній псих!

– На «Каселоні» ніхто нічого не влаштує, а Імодаліс – не наша проблема, – заспокійливим тоном почав Сем.

– Його ж стратять! – Очі Матіси були як блюдця. – У них досі є смертна кара. Це огидно!

– На щастя, Імодаліс дозволяє зліт і без техніка, і без медика, і навіть без пілота. – Сем не відчував відповідальності за чужу дурість. – Не турбуйтеся, ви повернетесь додому вчасно, як і прописано у контракті.

– Повний лайс! До вас не доходить? Ви везете людину на смерть!

– Атріку Реббіту не заборонено відвідувати Імодаліс, про що мене поінформували довідками із семи відомств, включно з державною канцелярією. А якщо хтось безмозкий настільки, що полізе в зашморг лиш на зло королю, я не заважатиму природному добору, – крізь зціплені зуби пояснив Сем свою позицію, що насправді звучала дуже коротко: «Та байдуже».

Матіса почервоніла. Прикусила губу і войовничо вперла кулаки у боки:

– Ви повинні висадити його на космічній станції біля Астри.

– Залишити без грошей на перевалочному пункті? – Сем не розумів логіку таких ось «рятувальників». – Чи не милосердніше одразу пристрелити?

– Ви сплатите пеню за розірваний контракт.

– І не подумаю.

– Я куплю йому квиток назад на Мебіс! – вибухнула гнівом докторка Лью. – Задоволені?

– Я задоволений, – блиснув зубами Атрік. – Я зможу обміняти його на квиток до Імодалісу, ще й пива вип’ю на лишок.

– Та ви тут усі ненормальні! – нарешті втямила Матіса. – Геть усі!

– Коли ви просилися на корабель, вас це влаштовувало, – підморгнув технік і повернувся до Сема як до найкращого приятеля. – Пам’ятаєш, капітане? Вона так благала, що серце кров’ю наливалося.

– Обливалось, – механічно поправила Матіса.

– Справді, обливалося. Наливалося дещо інше, хе-хе. А тепер ми чимось вас не влаштовуємо, доку? Протверезіли, і герої стали жабами? Буває.

– Не зі мною.

Атрік вичікувально дивився на Сема. Не діставши підтримки, знизав плечима і стишив голос:

– Я до останнього не хотів це казати….

– І не кажи, – обірвав Сем. Він і близько не уявляв, що в голові у техніка, але розумів одне: краще обійтися без цих знань. – Розходимося, не перетинаємось і живемо дружно… поки живеться. Якщо комусь цікаво, на Імодалісі ви обоє залишитеся на кораблі до відльоту. Питання та заперечення не приймаються. Можете йти.

Матіса присоромлено опустила очі і рушила до виходу.

– Пошукайте свіжі новини зі своїм ім’ям, доку, – мстиво запропонував технік, не поспішаючи за нею. – На вас чекає багато дивовижного та пізнавального. Ви ж нічогісінько не пам’ятаєте, хіба ні?

Поки двері зачинялися, протяжне зітхання Матіси луною неслося коридором.

– Замовкни і зникни, Атріку! – гаркнув Сем, втрачаючи терпіння. – Імодаліс так танцює навколо тебе, наче ти і є опальний наслідний принц. Мені на це начхати. І на тебе начхати. Я не збираюся ні в чому брати участь. Спричинятимеш проблеми – сидітимеш під замком весь термін найму, зрозуміло? І не смій зачіпати лікарку, мені на борту трупи не потрібні, їх надто дорого ховати!

– Капітане! – Технік помітно образився. – Я ніколи в житті на жінку руку не піднімав.