3.2

***

/«Каселона»/

Поліція Мебіса не зрозуміла бажання Сема підняти «Каселону» і залишити розслідування викрадення Коте Ріни на совісті місцевої влади. Потерпілі, виявляється, так не поводяться. Треба оббивати пороги всіх підряд відомств і закидати медіа зворушливими повідомленнями, інакше виходить якась нісенітниця.

– У мене контракти! – спробував виправдати свою бездушну поведінку Сем. – Якщо вимагатимуть викуп, чим платити? Борговими розписками?

Це нічого не змінювало. Навпаки, він потрапив під підозру, адже, на думку молодої в’їдливої інспекторки Ади Ліс, жоден пристойний капітан не залишить члена екіпажу напризволяще і не віддасть перевагу банальному прибутку.

– Ви у якому світі живете? – здивувався Сем. – Навіть у стандартному контракті є пункт про те, що наймач не несе відповідальності за форс-мажорні обставини. Чи, на вашу думку, викрадення належить до виробничого травматизму?

Суддя підтримав Сема і відхилив прохання інспекторки про заборону залишати Мебіс. Ада Ліс намагалася апелювати до совісті та документів (а документи вона розкопала цікаві – щодо шлюбної афери, яка принесла Каті громадянство Аріппи і третину «Каселони»), проте лише розізлила суд і дістала усне зауваження.

– Відеоблог гляньте, – буркнув суддя. – Останньому дурню зрозуміло, звідки у цієї справи ноги ростуть. Райс вільний.

Ада Ліс вловила у словах судді образу, перемкнулась на нову ціль і тимчасово забула про Сема. Він скористався моментом, щоб прискорити виліт, а за годину після зльоту знову мав честь бачити інспекторку – на щастя, лиш на екрані в кают-компанії.

Ада сиділа за столом – незвично тиха, навіть трохи збентежена. На її позбавленому і натяку на косметику обличчі блукала несмілива напівусмішка, тонкі пальці нервово бігали по клавіатурі, на раніше незмінно випрасуваній і чистій до неможливості сорочці темніла пляма від кави. Складалося враження, що інспекторку добряче насварили і наставили на шлях істинний, не добираючи слів.

– Слухаю. – Незважаючи на те, що Сем вважав себе грубим безпринципним типом, особливо щодо зухвалих чиновників, добивати її не хотілось. – У мене з документами все гаразд, скарг на вас я не писав. У чому річ?

– Я вибачаюсь. – Ада опустила очі. – Мені дуже соромно за мою поведінку.

– Нічого страшного, ви ж виконували свій обов’язок, – лицемірно заявив Сем, розмірковуючи, як швидко в інспекторки зміниться настрій. – Конфлікт вичерпано, гарного дня.

– Ви новини бачили? Цю справу шито білими нитками, але за законом причепитися нема до чого! Дивовижне нахабство! – Ада трохи пожвавішала, на її блідих щоках з’явилися нерівні плями рум’янцю. – Весь світ обурений, а їм хоч би що! Ні сорому, ні совісті! Брехня ллється рікою, і дурні охоче її підхоплюють. Вони малюють гарну картинку і годують людей казкою! З таким підходом навіть Чорнокрилий Садівник залишиться на волі назавжди!

«Вони?» – Сем вирішив, що саме час побути хамом, і перервав з’єднання.

– «Заро», швидко давай останні сенсації і цей клятий блог! – розпорядився, почуваючись хом’яком у колесі. Чи білкою? Його не хвилювали деталі.

Бортовий комп’ютер не підвів. Суть новин зводилася до того, що відважні прикордонники Імодалісу успішно захопили зореліт торговців живим товаром, звільнили скандально відому Коте Ріну, її високість принцесу Аофанію і кількох звичайних дівчат, чиї імена не заслуговували ефірного часу. Пані Ріна щаслива повернутися на Батьківщину, охоче візьме участь у найближчих святкових заходах і таке інше позитивне бла-бла-бла на дві з половиною хвилини.

«І що заважало спочатку написати про це мені, а потім розпинатися на весь світ?!» – розлютився Сем.

Часом Катя дратувала неймовірно. Той дурний блог вона завела зі злості, але тепер, схоже, сприймала всерйоз. Ще б пак! Півтора мільярди відстежувачів – це вже не гра в «ого, у мене сьогодні п’ять лайків і аж два коментарі».

– «Заро», перевір пошту. – Не вірилося, що напарниця раптом заразилася зоряною хворобою. – Дивись усе, особливо підозріле!

За пів дня з’явилося дві з чимось тисячі повідомлень, з них одинадцять – не спам, п’ять – не з держустанов, одне – із позначкою «Любий мій, я сумую».

– «Заро», про що тобі треба повідомляти насамперед?! – Сем придушив бажання знести «Зірницю» взагалі і встановити простеньку безкоштовну систему з мінімальним функціоналом.

– Про листи з ключовими словами «викрадачі», «Імодаліс», «Сем», «Каселона», «гроші», – відрапортував комп’ютер. – Бажаєте змінити налаштування?

«Продуктивність штучного інтелекту залежить від розумових здібностей його власника», – безжально виніс вирок внутрішній голос.

– Іншим разом, – скрипнув зубами Сем. – Відкривай те, що є, і будь готова до вірусів чи шифру.

«Любове моя, ти розбив мені серце. Я намагалася вилікуватись як могла, але твій погляд переслідує мене всюди. Ти не телефонуєш і не пишеш… Так треба, любий? Години летять, ти їх не помічаєш… Майже ніхто не помічає, коханий!

Мені тужливо й самотньо. Всі навколо веселяться і вдень, і вночі, а я слухаю спів зірок і уявляю, як ти йдеш до мене у сяйві північного місяця.