2.3

Бруд завирував, голови полетіли, нечистий на руку головний лікар отримав умовний термін, міністр подав у відставку… Начебто справедливість перемогла?

Ага, перемогла…

Погрози, злом, два замахи, бойкот на роботі, обіцянка взятися за сім’ю… І це лише за тиждень! Вимоги ворогів звучали просто: зникнути якнайшвидше. Або добровільно, або це станеться з допомогою розчинника для органіки.

Матіса зважила «за» і «проти» й написала заяву «за власним бажанням».

Цькування не припинилося. Спочатку квартира ледь не згоріла, потім флаєр викрали… І, як вишенька на торті, хтось зламав банківський рахунок. Витратив майже всі заощадження на товари для дорослих та еротичний контент!

«Тобі треба щезнути, сестричко. Втікай, поки жива. Покидькам швидко набридає псувати майно. Люди цікавіші. Бери документи і гайда в космопорт! Купи квиток, віддай першому-ліпшому дурню і причепись до будь-якого транзитного перевізника. За гроші не хвилюйся, переведу трохи, на перший час вистачить», – написав звичний до переслідувань Рін.

Матіса лише пирхнула у відповідь. Втікати вона не збиралась. У планах – комфортна поїздка на Еліанію і справжня ксенопрактика у тамтешньому шпиталі, а не якісь напівлегальні перевізники. Переговори йдуть успішно, незабаром еліани визначаться з деталями та озвучать дату. Залишилося потерпіти зовсім трохи.

Лист прийшов раніше, ніж очікувалося. Можливі партнери висловлювали співчуття, щиро вибачались і запевняли: співпраця почнеться лише через п’ять років. У них, бачите, позапланово залялькувалися одразу троє провідних фахівців із культурного обміну. Вік, на жаль… Постійні стреси порушили життєвий ритм. Замінити цих панів ніким. Негарно вийшло, але таке життя, нічого не вдієш. А пані Лью, до речі, може звернутися до іншого шпиталю, адреси та рекомендації додаються.

«Набридло. Все набридло», – вперше за довгий час Матіса подумала про те, що їй потрібна відпустка, і до п’ятої ранку дивилася детективний серіал у компанії рорайнського мартіні та місцевих оливок.

О шостій спрацював будильник. Вона вимкнула його з радісним хихиканням і, заради експерименту, вирішила спати стільки, скільки захоче організм.

Експеримент не вдався. Матісі снилася різна нісенітниця на кшталт того, що вона прокинулася з диким головним болем і пішла в аптеку за рогом. Там якийсь п’яничка порадив лікуватися пивом, а не «хімією», тож слухняна дівчинка Мотя вирушила до найближчого бару, де галасливо святкували чийсь день народження. Замовила воду з льодом і лимонним соком, і…

О шістнадцятій годині зовсім твереза Матіса Лью розплющила очі в незнайомому закритому приміщенні і миттю пригадала історії про викрадення, якими останні тижні аж рясніли новини.

– Ох ти ж ейнський амонтець, – пробурмотіла як у дитинстві, коли заміняла грубі вирази вигаданими. – Повний лайс.

Наче у відповідь на звук її голосу двері відчинилися.

«Відчинилися! Не від’їхали і не склалися, а просто відчинилися! Та що за руїна навколо?! Панелі минулого століття, освітлення – примітив, автомат комбісумішей як із музею, санвузол стародавній, ліжко з кіно про докосмічну епоху… Точно лайс», – Матіса потерла лоб і полізла в кишеню за портативним паралізатором, з яким не розлучалася ні вдень, ні вночі.

Хм… Він був на місці – у кишені халата, накинутого поверх піжами.

– Дівчино, ну чому ви така безвідповідальна? – Поріг переступив хмурий чоловік у хакі, чиє обличчя здавалося трохи знайомим. – Я пішов вам назустріч, хоча зазвичай не наймаю людей з вулиці, а ви що?

– Що?.. – чи не вперше в житті Матіса розгубилася.

В її уявленні викрадачі поводилися по-іншому, та й вигляд мали не настільки буденний.

– Самі мені скажіть! У вас кваліфікаційний іспит за п’ять хвилин, а вас добудитися не можна. Ви щось вживаєте? – прозвучало як звинувачення. – На перший раз я закрию на це очі, але надалі стежте за собою.

– Та я…

– Ось. – Незнайомець простяг упаковку якихось пігулок і вказав на ледве прикритий матовою панеллю умивальник у кутку. – Розбирайтеся швидше зі своїм похміллям, інспектора я трохи затримаю. Ви ж пам’ятаєте, що цей рейс дуже важливий для нас? Коли підписували контракт, я акцентував на цьому увагу.

– А мої… Я… – Матіса безпорадно оглянула себе і не виявила ні синців, ні слідів від пут, ні безладу в одязі. – Як же так вийшло?

– Покупки ваші вже доставили. – Невідомий махнув на напівсховані за ліжком пакети з логотипом дешевого супермаркету і відійшов до дверей. – Не затримуйтесь, будь ласка. Мені вдалося перенести виліт на сьому вечора, і якщо ви провалите тест, у мене будуть серйозні проблеми.

– Проблеми?..

– Не бійтеся, ні переслідувачі, ні поліція вас не потурбують. Постарайтеся, гаразд? Я розумію, вам зараз нелегко, але на кону життя моєї подруги. Зустрінемось за десять хвилин у кают-компанії. Атрік уже там.

– Атрік?..

– Тільки не кажіть, що ви не пам’ятаєте Атріка. – Двері почали зачинятися. – Як на мене, його неможливо забути. Десять хвилин!

Ледь чутне клацання – і Матіса залишилася на самоті.

– Чи пам’ятаю я Атріка? – пробурмотіла, пустивши крижану воду, і жадібно припала до крана. – Та ви, мабуть, знущаєтесь!