Глава 4

    Сьогодні Пом встав дуже рано, він не міг дочекатися. Сьогодні його перший день на роботі. Умившись, Пом пішов на кухню, але мама досі готувала сніданок.

  —Ну що, любий, готовий до першого дня на роботі, - сказала лагідним голосом мама, - сподіваюсь, ти сьогодні більше нікого не хочеш водити на пагорб.

  —Звичайно ні, мамо. Сьогодні я буду важко працювати.

   Після сніданку Пом відправився в кінець великого коридору, там за сценою знаходились невеличкі двері, зайшовши, він побачив велику скляну банку, наполовину наповнену водою, з якої стирчать труби, що ховалися в стіні. Біля цієї банки стояли Картопляники. Коли Пом увійшов, всі в його бік повернули голови. Найстарший з них підійшов до хлопчини.

   —Знайомтеся, це Пом, - сказав він, - ви, мабуть, знаєте його, у нього позавчора був день народження.

 Він познайомив Пома з кожним працівником. Але Пом всіх їх знав,  тому що, як кажуть батьки: «Картопляник провинен знати Картопляника».

   На одній зі стін висіли прилади для збирання роси. Вони були схожі на пилесмоки але з двома лямками, як у наплічника, щоб було зручніше одягати на спину. Їх називали водосмоки. Пому допомогли одягати водосмок на спину і пояснили, як ним користуватися.

    —Так, дивись, підносиш до роси цей шланг і вмикаєш оцю червону кнопку, -показав найстарший зі збирачів роси на кнопку, яка знаходилась на корпусі водоссмока, - а коли збереш росу, вимикаєш, щоб не засмоктало бруд. Зрозумів?

   —Так! - радісно вигукнув Пом, він вже хотів швидше приступити до роботи.

    Збирачі роси вийшли надвір, коли сонце вже виблискувало на небі.

  —Треба поспішати, - наказав найстарший зі збирачів рочи. - Щоб нас люди не побачили.

 І Картопляники спустилися з пагорба.

  —А я думав, ми будемо збирати росу на пагорбі, - сказав Пом, намагаючись наздогнати одного зі збирачів.

   —На пагорбі ми вчора збирали, а сьогодні ми будемо збирати внизу.

   —А навіщо міняти місця збору роси.

   —Тому що рослини теж хочуть пити, а завдяки рослинам наш пагорб міцно стоїть і не руйнується. Ось чому ми їм залишаємо росу, - пояснив Картопляник.

   —Так, відставити балачки! Ви що, хочете щоб нас побачили люди? -подивившись на Пома суворим поглядом, спитав найстарший збирач. - Я так не думаю.

   Вони дійшли вже до маленької галявини, де рослини були не вищими за них. Всі почали важко працювати, Пом теж почав збирати росу, але він так захопився цим процесом, що й не помітив, як вийшов з галявини.

   —О, ні! Де це я? - запереживав Пом. - Хтось мене чує? Допожіть! - закричав Пом.

    Але йому ніхто не відповідав, а тим часом на галявині збирачі роси помітили, що новачок загубився, і почали його шукати.

   Пом почав пригадувати уроки, коли розказували, як знайти свій пагорб, якщо ти загубився, він знав теорію, але чомусь не міг нею скористатися на практиці.

   —Спочатку треба залізти на найвищу рослину, - він почав оглядатися навколо себе. - О, ні, вони всі такі високі! Так, Поме, зберися, не можна панікувати.  Ага, ось є деревій, він зможе мене витримати, так що треба на нього залізти.