Глава 3

—Прокидайся, любий, - тріпоче Пома за плече мама, - сьогодні у тебе перший робочий день. А як ти знаєш, збирачі роси прокидаються ще до того, як сонце встане, щоб зібрати найсвіжішу росу.

   —Мамо, ще сонце не зійшло? - зіскакуючи з ліжка, питає Пом.

   —Ні, любий. Куди ти поспішаєш, піди хоча б поснідай.

   —Немає часу, мамо.

   —Як це, немає? Ще купа часу, ти встигнеш попоїсти.

   —Дякую, мамо, але я не йду сьогодні на роботу.  

   —Як це, не йдеш? – здивувавшись, спитала мама.

   —Я потім все поясню, - чмокнувши маму в щоку, сказав Пом.

   Більше мати нічого не сказала, навіть якщо вона хотіла щось сказати, Пом все одно нічого не почув би, тому що він вже вискочив з дому і побіг до одного із будинків на початку головного коридора. Він стукав у двері, поки найстарший з Картопляників не відчинив йому.

   —Поме? Що ти тут робиш?

   —Я хочу вам щось показати.

   —Зачекай, я зараз одягнуся.

   —Нема часу, ходімо швидше, - сказав Пом, потягнувши за руку старійшину до виходу надвір.

   —Поме, куди ти мене тягнеш? Нам туди не можна! - кричав старійшина, намагаючись вирватися з міцних рук Пома.

   Коли вони вийшли на вулицю, їх огорнули темрява і прохолодне повітря.

   —Нам нагору, - закричав Пом, і потягнув найстаршого Картопляника на верх пагорба, під яким вони жили. - Сподіваюся, ми встигнемо.

    Вони встигли. Коли вони піднялися на пагорб, сонце почало сходити на обрії. І найстарший з Картопляників уперше в житті побачив, як починається день не в будинку. Пташки починали піснями зустрічати ранок, на травинках виблискували росинки, Картопляники виходили з пагорба і йшли на роботу. Коли всю цю красу побачив старійшна, він вперше в житті розплакався.

    —Тепер я розумію, - схлипуючи, почав він, - чому мої батьки так любили свої професії.

   —Тепер Ви не боягуз, Ви стали найхоробрішим з усіх Картопляників. Ви змогли побороти свій страх і піти в невідомий Вам світ.

   —Дякую. - тільки це і зміг витиснути з себе найстарший з Картопляників.

   Через деякий час, коли сонце піднялося на небо і вже нікуди не хотіло йти, вони пішли додому. Старійшина ще раз подякував Пому і ніколи не забував, що для нього зробив цей юний хлопчина. А Пом, повернувшись додому, дочекався, коли вся його сім'я повернеться з роботи та школи, і розповів їм цю дивовижну історію. Тільки він упустив те, що найстарший Картопляник плакав, коли побачив сонце, але навіть якщо він і розповів би, йому все одно не повірили б.