42 Одкровення Ларсена

Той день був таким же, як низка попередніх дощових. Зелені сполохи блискавок перемістилися південніше, а сіра холодна мжичка мене мало турбувала.

Пейн зайшов у гості за годину до вильоту. Я вже знав, що біолог відмовиться скласти мені компанію. То раніше ми разом мандрували за тисячі кілометрів од бази, зрідка ризикуючи ночувати в лісі. Під вечір я садив квадрокоптер на чисту галявину та перевіряв надійність блокування кабіни. Шістдесят годин ми спали по черзі, спостерігаючи за нічним життям. Воно насичене й утаємничене. Одні тільки «концерти» чого варті. Не переслухати. Дивуєшся, скільки в темну пору з’являється істот, які чудернацькі мелодії виконує імпровізована «капела» хижаків, птахів, комах. Вдень та орава переховується в норах, на деревах, у дуплах…

Біолог виглядав розгубленим. Поговорили про класифікацію тварин, проте Пейн слухав неуважно, відволікався на свої думки, відповідав навмання. Я не розумів, що з ним коїться. Спитав прямо. Біолог образився, буркнувши про поганий настрій. Я звик до його примх. Біолог — чудовий і надійний товариш, але його здолав загальний коматозний стан мешканців бази. Люди не знали, куди себе подіти. Спали, їли, розважалися на свій розсуд, придумували хобі, аби згаяти купу вільного часу.

Я пробував розворушити сонне царство. Та все закінчилося короткими вилазками на природу поблизу бази. Немає в мені талану підняти людей і вдихнути в них іскру пошуку, тому подорожував на самоті. Одному думається краще, свіжі ідеї наче бджолиний рій заважають впасти в апатію та поповнити ряди деградантів.

А Трол Вегер убивав у людях жагу до знань, перетворюючи їх на стадо аморфних одноклітинних. Я це бачив. Лаявся, доводив хибність керування. Взаємні обвинувачення й взаємна ненависть сприяли розколу. Ми — командири своїх кланів, проте в кодексі чітко прописаний пріоритет розвідника. Я мав право голосу й тільки, а люди трималися командора, бо він був зручним і поблажливим. Вегер не напружував складними завданнями, обмежував обов’язкові тренування та майже забув про захист бази. Таке нехлюйство рано чи пізно мало погано скінчитися. Так і сталося. Командор тішився думкою про велич власної персони, а сам не в змозі наперед прорахувати тактичні кроки. Який з нього розвідник?

Два роки тому я зробив першу й останню спробу змінити життя бази. Та втрутилися чужі псевдоброни. Пейн серйозно постраждав. Все могло скінчитися інакше, разом ми б упоралися з проблемою. Втрачений шанс. Я ніяк не заспокоюся, аналізую власні дії. Мені елементарно завадили об’єднатися проти спільного ворога. Винуватець не так далеко, але дістатися його важко. Про нього потім.

Гіркий осад після візиту Пейна вивітрився, щойно я вийшов у внутрішній двір до свого дрона. Облізлий, з пом’ятим днищем, він волав про реінкарнацію у вигляді капітального ремонту, але механіка справна, батарея заряджена, навігаційні прилади працюють бездоганно, тож пора вирушати в дорогу.

Я знав куди прямувати, кого шукати. Я ретельно вивчав свої ж записи й врешті-решт вирахував той клятий трикутник. Він там лежить десятки тисяч років, присипаний ґрунтом, зарослий деревами. Тільки згори можливо помітити правильні обриси та здогадатися, що то замаскований штучний об’єкт, а не природна формація.

Мене ніхто не питав, куди я лечу, що робитиму. Всі звикли до моїх постійних зникнень, раптових появ. І я звик до холодної відчуженості та відсутності душевного тепла. Люди спали. В капсулах. Наяву. Земляни рахували дні, місяці, роки до прибуття зорельота з колоністами. Я не звинувачую, але вони винні в своїх бідах.

Забравши зі складу фільтри, маску, продукти, я розмістив свій запас у кабіні, подумки попрощався з базою та піднявся у небо, затягнуте жовто-коричневими хмарами.

Дощ стукотів об корпус барабанним реквіємом, проводжаючи мене в останню путь. Я це відчував, бо моя подорож мала скинути завісу з нападників. Я не вірив у звірине походження псевдобронів, адже часто говорив на цю тему зі знавцем Пейном. А коли вирахував корабель, головоломка склалася в чітке уявлення про тих зайд. Вони теж заручники, бо досі тут. Переконувати Трола Вегера даремно, Мей Балі спала, а Тед Бронскі відмовився зайнятися дивними псевдо звірями.

Я повертався на місця, де вже бував. Погано, що важливі речі раніше не впали в око. Я повинен був з першого разу помітити вихід печери в котловині Серта. Погано дивився. Та й після мене хтось аналізував масу матеріалу? Отож. Камери лише фіксують факти, а людям вибирати, що для них важливе. З усього того я зробив невтішний висновок: експедиція складалася з випадкових людей, котрі більше думали про винагороди після повернення, аніж про полегшення життя колоністам. Їм жити на Оффі до смерті, без підтримки ззовні, розраховуючи лише на власні сили, тому після першого нападу псевдобронів я зайнявся проблемою.

За півтори години я опинився поблизу трикутника. Зробивши коло, вибрав кам’янистий схил для посадки дрона. Я уявлення не мав з чого починати, але про систему карстових печер знав з самого початку, коли робив геологічну мапу, тому сподівався відшукати поблизу вхід в одну з підземних порожнин і по ній потрапити в корабель. Помічник-андроїд, завжди готовий до роботи, по команді зайнявся бурінням свердловин. Я збирався розмістити в них датчики та по отриманім даним побудувати детальну об’ємну модель навколишніх порід і заодно з’ясувати глибину, кут нахилу, матеріал… в сенсі оболонки чужого зорельота. Складно передати свій душевний стан у ті хвилини. Поруч лежить епохальне відкриття. Наслідки для земної цивілізації колосальні! Імпульс для розвитку! Тільки дурень цього не сприйме!.. Знаєш, я багато міркував, а висновок напрошувався один: зореплавання нічим не краще за подорожі минулого. Спочатку шляхи в незвідане прокладають ентузіасти, а слідом йдуть комерсанти, котрі в першу чергу шукають вигоду для себе. Наша експедиція — прошарок між ентузіастами та комерсантами-колоністами.