31 Ніч у лісі

Геолог згарячу стрибнув і вхопився за гілляку, забувши перевірити рослину на міцність. Хто ж знав, що вона така ламка. Сухий тріск, втрата рівноваги й конвульсивний змах руками остаточно привели чоловіка до тями. Впавши на сідниці, Кевін проїхав юзом по схилу, аж поки не застряг у розкішній розетці з п’яти дерев. Ноги, спину й те, що між ними, пекло вогнем. Землянин вивернувся на живіт, потираючи спалену тертям шкіру.

Кевін поміняв тактику спуску: розвернувся ногами вперед і на животі потроху сповзав зигзагами, вибираючи заздалегідь деревця для відпочинку.

Поволі сутеніло. Часу для побудови плоту обмаль. Уявлення про древній плавзасіб геолог мав приблизне, колись натрапивши на картинку в мережі. Стовбури дерев зв’язані мотузками. Довга жердина для керування та відштовхування. Дитина впорається.

— Нічого складного, був би матеріал підхожий, — очі Кевіна блукали рідколіссям, вишукуючи червонясті ліаноподібні нитки. Навіть натяку нема на щось подібне.

Біля підніжжя крутого схилу покручені деревця зникали, поступаючись соковитим оранжево-жовтим розложистим кущам форевії пекучої. Краплини янтарного соку на листі й порожні панцири жуків навколо ясно говорили про хижацькі вподобання гарної рослини. Краще не підходити близько до кущів, бо хто знає, яким чином полює форевія.

Низькорослі тунки, віддалено схожі на клени з шапками густо-червоного, мовби лакованого листя, росли вузькою смугою між річкою та Вапняковими горами.

Кевіну здалося, що він потрапив у доглянутий парк. Ніде не валялися поламані гілки, листя м’яким килимком вкривало суху землю. Навкруги чисто, гарно, а вечірній присмерк навіював радісно-урочистий настрій від споглядання райського місця. Насторожувала повна відсутність будь-яких звуків. Не порівняти з фібкановими лісами, де літали птахи, дрібні тваринки вовтузилися серед гілля, дзижчали набридливі комахи.

Тут загрозлива тиша.

Кевін зупинився, насторожено прислухаючись. Десь здаля ніби струна забриніла тонко, на зриві.

Геолог, перевіривши заряд рушниці, пройшов сто кроків і запримітив тонкі сріблясті нитки, натягнуті поміж тунками.

— Ого, здається в царство бушканів потрапив, — здригнувся землянин, пригадуючи препаровані біологами тушки огидних створінь. То була дика суміш сови з павуком. Чорне кошлате шестируке чудовисько, завбільшки з вівцю і з кривим блакитним дзьобом поміж двох лупатих оранжевих очей, плело міцні павутинні сітки та полювало на все, що рухалося. Тому й тихо в лісі, бо нічого живого в окрузі не лишилося.

Бушкани ховаються в густих шапках листя, нападають раптово, обплітають жертву клейкими нитками й заживо з’їдають. Це все, що знав Кевін про хижаків.

Тримаючись якомога далі від дерев, геолог ступав обережно, прислухаючись до тиші. Будь-яке шарудіння спровокує напад.

Дивно, ніхто не поспішає поживитися людським м’ясцем.

Геолог навмисне вдарив шипом по стовбуру, відскочив та обвів поглядом крони дерев.

Нікого!

Перемкнувши шолом на ультрафіолетовий діапазон, Кевін не зафіксував жодного руху. Мабуть, бушкани, переловивши всю живність, мігрували за Вапнякові гори. Оце пощастило, адже зустріч з хижаками для геолога скінчилася б сумно.

Внутрішня напруга спала, тож Кевін сміливіше наблизився до сітки, наплетеної поміж трьох стовбурів. На дотик клейка, на розрив — міцна. Згодиться для зв’язування плота. Тільки спочатку замочити у воді й подивитися, чи розлізеться та павутина. А ще сітка — ідеальний захист проти нічних комах, якщо ті ризикнуть залетіти в тунковий ліс. Найтяжче визначитися з місцем ночівлі. Варіантів усього два: дерево, або земля.

«Може пошукати далі?» — подумав Кевін, бо обидва варіанти його мало влаштовували. Найкращим прихистком на тривалу ніч буде печера, але чудеса зграями не бродять, тож натрапити на бажану нірку в горі навряд чи вдасться. А що як самому шипом видовбати глибоку нішу? Вапняк крихкий. Кевін глянув поверх дерев на ламану лінію білуватих вершин. Поки є час, треба спробувати.

Землянин, оминаючи сітки, рішуче попрямував до скель, геть втративши пильність.

На дереві зліва смачно плямкнуло, і в груди геолога вдарив клейкий клубок. Поки чоловік тупо міркував, що то було, по стовбуру спустився кошмарний бушкан, натягуючи  трипалими кінцівками товсту нитку павутини. Геолог втратив рівновагу й упав на спину, переживши черговий больовий шок.

Бушкан, задоволено клацаючи дзьобом, підтягував до себе чудернацьку здобич, котра відчайдушно пручалася. Очі лютого хижака виряченими блюдечками вивчали геолога. Жити йому лічені хвилини.

Зціпивши зуби, аби не стогнати, чоловік висунув уперед гвинтівку, клацнув автоприцілом і дав чергу убивчих імпульсів.

Руки бушкана конвульсивно засмикалися, очі мало не повилазили з орбіт, а з ран потекла зеленкувато-молочна юшка.

Кевін відрізав шипом «пуповину» й позадкував. Рано заспокоївся, гадаючи, що тварюки пішли звідси. Сидять, зарази, чатують.

Мабуть, в тунковому лісі застряг найледачіший, бо далі сюрпризів не траплялося. Кевін добрався до підніжжя гори, густо зарослої жорстким вузьколистим колючим чагарником.

Прорубавши прохід в смугастих салатово-кремових заростях до білуватої стрімкої скелі, геолог увігнав шип в породу. Крихка, відділяється шматками. Те, що треба.