30 Отруйний галюциноген

Знесилений Кевін ліг поблизу мертвого психорепа й миттю заснув. Байдуже, що вгорі літали комахи, землею ковзали отруйні сколопендри, а з нірок повилазили кошлатики. Людина позбавлена ран, тож пильні санітари оминали сплячого. Коли надвечір геолог прокинувся, то вгледів лише сірувато-білий вигнутий кістяк свого ворога.

Поївши бобів, дбайливо вирощених і законсервованих на базі, Кевін гаряче взявся за будівництво плота. Відшукавши кілька тонких прямоствольних маккерів з густо-рожевим листям і суцвіттями ядучо-пахучих квіток «грамофонів», чоловік спочатку зрубав шипом одне дерево й кинув у воду. Стовбур тримався на плаву. Насторожувала м’яка волокниста серцевина дерева, котра просякнеться водою й потоне. Все одно кращого матеріалу під руками немає.

Пліт потрібно зв’язати. Раніше дорогою часто траплялися червонясті ліани на кшталт осіннього дикого винограду. Тут, у рідколіссі, повзучі рослини відсутні. Прикро.

Кевін пройшовся вздовж річки, позаглядав у кущі, спробував на гнучкість гілки, проте все було не те. Важко відмовлятися від зручного шляху, а попереду ночівля в лісі.

Кевін поміняв третій фільтр. До заходу приблизно десять годин.

— Через річку доведеться перебиратися, — буркнув геолог, оцінюючи на око ширину річища. Метрів триста, а то й більше. Здаля річка виглядала вузенькою стрічкою, котру легко перестрибнути з розгону.

— Бігом! — скомандував Кевін, з жалем дивлячись на зрубане дерево. Якщо далі трапляться ліани, геолог повернеться. Хоча навіщо? На місці простіше зрубати нові. А якщо там не буде потрібних дерев?

Петляючи поміж горбками, геолог пробіг близько восьми кілометрів, потім звірив напрямок і констатував сумний факт відхилення далеко вбік від бази. А ще заплутувала заболочена місцевість. Маленькі гнилі озерця виринали то зліва, то справа. Кевіну важче маневрувати, але найгірше впертися в суцільну трясовину.

Побільшало комах. Набридливе дзижчання дратувало й змушувало прискорюватися, щоб відірватися від чималих і дрібних, але однаково кусючих кровожерливих істот. Найбільш нахабні атакували згори, витріщивши різнобарвні фасеткові очі й розчепіривши волохаті лапи. Виписуючи в повітрі карколомні піруети, комахи обліплювали шолом, одежу, встромляли в цупку тканину гострі голки жал, але дістатися бажаної рідини з судин їм поки не вдавалося.

Кевін лупцював себе по боках, ногах, спині, давлячи нахаб десятками.

Правіше, за деревами, прорізався пологий підйом, і геолог повернув до нього в надії вибратися в сухий ліс.

Ціла хмара різнокаліберних крилатих ненажер гуділа над головою, прагнучи за будь-яку ціну напитися крові. Зараз Кевін дякував Теду за щеплення проти вірусних інфекцій. А як щодо отрути? Геолог відбивався, але комах ставало більше. Скоро не рятуватимуть ні рукавички, ні шолом, бо дрібні паразити позалазять в усі щілини.

З верхівок дерев зірвалася зграя сіро-коричневих пташок і з веселими присвистами накинулася на комах. Шум крихітних крил змішався з хрускотом жорстких комашиних тіл.

— Смачного, — Кевін перевів подих, але проґавив момент, коли підступна шестилапа зараза шпигонула хоботком у долоню біля великого пальця.

Кевін ляснув правицею, але було запізно. Струсивши крихітний млинець розчавленої істоти, чоловік здер рукавичку й зубами вигриз шкіру в місці укусу. Потім довго висмоктував кров.

— Мені кінець, — прошепотів геолог, спльовуючи слину, змішану з кров’ю.

Звідкілясь прибіг кошлатик і накинувся на згусток.

Кевін боязко відступив, озираючись та дивлячись під ноги.

Голова почала паморочитися, навколишній ліс химерно, ніби в кривому дзеркалі, вигнувся стовбурами в різні боки. Отрута вбивала землянина.

— Не вдалося висмоктати, — прохрипів Кевін. Чоловік точився, втрачаючи рівновагу, плутався ногами в м’якому прілому листі, брів навмання, широко розставляючи ноги й руки наче матрос в лютий шторм на палубі корабля. Обійнявши стовбур-мачту, геолог повис на ньому, важко дихаючи. Серце молотом гупало в грудній клітці, пориваючись вискочити назовні, артерії ледь витримували шалений тиск, мозок вибухав ідіотськими картинками пекельних мук в підземеллях Оффи.

Кевін зненацька зареготав і заплакав одночасно. Зірваний шолом полетів у широке папоротеподібне листя, рушниця й шип слідом. Геолог здирав з себе одежу, розкидав пакети з їжею, фільтри, а наостанок звільнив себе від огидної кисневої маски.

— Я вільний! — горлав геолог, катаючись по листю. — Я вільний! Нікого не боюсь! Кусайте мене! Їжте! Я смачний!

Голову пекло, наче її смажили у вогнищі. Перед очима калейдоскопно миготіли мертві розвідники, псевдоброни, жуки, юртуги та психорепи. Вони в уяві Кевіна відростили крила й пурхали повненькими амурчиками, роззявляючи скривавлені зубасті пащі.

Пілот Айс — наполовину об’їдений скелет — діловито ходив колами поблизу Кевіна й вимагав летіти з ним.

— Ха-ха-х-хи-о-о-о! — Кевін каламутними очима втупився в розпливчасту фігуру людини, одягнуту в світло-жовтий комбінезон. Талію охоплював широкий чорний пасок з навішаними на нього дивними предметами. А обличчя… Обличчя закрите. Теж, мабуть, мрець, бо поки ніхто з живих у глюках Кевіна не з’являвся.

— Ти несправжній, як і решта, — простогнав геолог, відбиваючись від фігури. А та ніби пливла повітрям, насувалася горою. Гострий біль в плечі трохи розвіяв галюциногенні видіння, зір сфокусувався на приземкуватій тварині. Кевін захлинувся пекельним страхом, зустрівшись поглядом з чотириоким псевдоброном.