25 Хитрий переслідувач

Відривши свій скромний скарб, Кевін заглибився в ліс. Шум Свята Смертельного Парування, так охрещеного чоловіком, поступово згасав, розчиняючись в лагідному шурхоті листя й тріскотливому деренчанні комах. Не дай, Боже, ще раз потрапити на таке «весілля», де настільки тісний зв’язок між смертю та продовженням роду.

Кевін трохи розслабився й незчувся, як підступний ліс приготував для одинокої людини черговий сюрприз. Шия, правда, не затерпла, руки, ноги слухалися, голова в нормі, проте почуття дискомфорту, невпевненості, боязкості заважали зосередитися, зорієнтуватися і йти в правильному напрямку. Не раз ловив себе Кевін на дивному уповільненні кроків, млості в суглобах. Загальмованість миттю зникала, коли геолог освіжався водою, скидав шолом, або примушував себе бігти.

В лісі парко. Так у ньому завжди, окрім вранішніх і вечірніх годин. Вночі взагалі комфортні двадцять за Цельсієм. Годин через шість настане полудень. От тоді справді захочеться пірнути у воду… Хижаки! Геолога банально переслідують, проте нападати не поспішають.

— Хто цього разу має бажання мною пообідати?! — геолог різко обернувся, але позаду нікого. — Маячня, у мене нервовий розлад. Скоро минеться.

Ліс маскував звірів старанно. Тварини різні бувають. Одні довго вистежують здобич із засідки, аби зробити точний кидок. Другі відкрито заганяють жертву в глухий кут, деморалізуючи її гнівним риком, тупотінням лап і скреготінням страшних щелеп. Третій тип — млявий хижак. Він береже здоров’я й сили, довго веде на повідцю переслідування вибрану жертву, котра нервує, біжить, знесилюється й, врешті-решт, стає поживою.

Кевін призвичаївся до лісу, почувався в ньому своїм, тому й відчув особливість тактики нового ворога. Він вичікує, терпить спазми голоду, ховається в кущах, чатує за стовбурами. Такий нізащо не відступить. Йому байдуже, скільки часу Кевін тікатиме. Хижак йтиме по сліду моторошною тінню, поки не отримає смачну винагороду. Єдиний спосіб здихатися переслідувача — перехитрувати й вбити.

Перша спроба хибна. Геолог з годину пролежав на прілому листі, сподіваючись поцілити в переслідувача із засідки. Та хижак надто обережний і заздалегідь бачив, де землянин ховається.

— Можу заприсягтися найсвятішим, але юртугом тут не пахне, — пробурмотів геолог, проводжаючи поглядом дебелу лискучо-синю, наїжачену віниками чорного ворсу, сколопендру. Броньований ланцюг прошурхотів поруч з рукою чоловіка, раптово завмер, а пласка химерна голова з кривими мандибулами повернулася в бік геолога. Бордові оченята підозріло витріщалися на людину. Мить членистоноге створіння розв'язувало складне питання нападу на потенційного ворога, чи економії отрути. А Кевін боявся ворухнутися: реакція буде блискавичною. Сколопендра вигнулася дугою, підняла передню частину тіла та, приваблена товстим янтарно-рожевим жуком, спересердя накинулася на нього й схрумала за лічені секунди.

Кевін перевів подих, різко скочив на ноги, краєм ока вгледівши дещо довге зелено-блакитне.

Перехитрувати хитруна складніше, ніж уявлялося, проте геолог остаточно впевнився, що на нього полюють. Ворог невеликий, спритний. З таким важко впоратися. Можна пустити віялом чергу смертоносних променів, але жоден не влучить. Дискомфорт і тривога злилися в огидну паніку. На очі навернулися сльози. Кевін почувався ображеною семирічною дитиною, котру батьки побоялися взяти в туристичну мандрівку на Місяць. Хлопчик мріяв подивитися на Землю з супутника…

Тварини на Оффі гарно вміють паралізувати здобич. Від погляду юртуга на колючій галявині затерпла шия. Ще б трохи, і чоловік завмер би каменем. Зараз невидимка теж зомбує геолога, розпорошуючи увагу. Виходить, люди беззахисні перед тваринами ще й психічно. Є над чим замислитися колоністам. А біологи про те й гадки не мають. Зібрали базу даних, дали назви екземплярам фауни, котрі потрапили до рук і заспокоїлися. Простий механічний захист типу шолома діє так собі, тож треба виробляти психоімунітет.

Зусиллям волі Кевін відігнав видіння, викинуте на поверхню з підвалин пам’яті злою волею зомбувальника. Саме вчасно: розчепіривши темні пальці, на геолога падало в стрибку видовжене, ніби змащене жиром, гнучке тіло, прикрашене бридкою мордою.

Чоловік відбіг за дерево, а істота м’яко, наче кішка, стала на всі лапи, вишкірила криві леза зубів, та й щезла, розчинившись в повітрі.

У геолога почалася істерика. Перед очима стояла тривка картина смугасто-сірої пащі, лютих оранжевих, з круглими зіницями, очей і шкіри, поділеної на жорсткі об’ємні «кубики». А ще чорна павутинна сітка на шиї. Такої тварюки в каталозі біологів не значилося. Радій, Кевіне, тобі пощастило відкрити новий тип ссавця… Ні, скоріше рептилії, судячи з зовнішніх ознак. Однак нововідкритий рептилоїд збирався повечеряти вченим.

Геологу обридла вічна роль жертви. Спочатку псевдоброни рознесли кар’єр, згодом юртуг напав, а зараз невідомо хто. Треба назву підібрати. Нехай буде… психореп. Хороша назва, бо точно відображає сутність здібностей тварини. Так, хід у відповідь.

Кевін, запустивши батарею, гарно пройшовся червоним пунктиром нищівних променів по тихому лісу. Палало листя, пошкоджені стовбури стікали білуватою клейкою юшкою; збитий сонний птах борсався в агонії, хрипко горлав і бив крильми об землю; потривожені комахи загрозливо дзижчали, збираючись помститися винуватцю гармидеру.

Геолог побіг зигзагами, маючи надію відірватися від спантеличеного психорепа.

Сили ще були, зате мізки закипали й вимагали сну. Сон у лісі — вірна смерть. Лише на плоту Кевін міг би доволі безпечно подрімати. З чого той пліт робити? Де шукати підхоже дерево? Фібкан відпадає, бо надто важкий. Потоне мов шмат заліза.