24 Битва панцерників

Використаний фільтр геолог навмисно кинув на видноті. З дрона обов’язково зафіксують сторонній предмет. Пошуковці знатимуть, що на перевалі побувала людина, а в радіусі десяти миль кліпса зв’язку зорієнтує розвідників у правильному напрямку. Правда, на поміч геолог майже не розраховував. Ще муляла думка про базу. Приповзе до неї чоловік навкарачки, а там самі руїни й купа трупів. Стало моторошно, тоскно.

«Досить», — схаменувся геолог. Найпростіше себе залякати. Навіщо боротися, уникати небезпек, захищати вразливе тіло. Зняти маску й через годину, трохи помучившись, опинитися в раю… або в пеклі. За бажанням.

Дебелий юртуг, якого осідлав Кевін, розштовхав дрібніших конкурентів і вирвався вперед. Геолога кидало й било наче ковбоя на дикому коні. Терпіти так-сяк можна, але з нирками, печінкою та кишківником згодом доведеться розпрощатися. Вибравши вдалий момент, геолог скочив на каміння й відбіг якомога далі, щоб оскаженілі від викиду гормонів тварини не затоптали.

Кевін хотів би оминути долину. Та, на жаль, вхід в неї тільки один. Навколо стрімкі урвища, а постійні каменепади й розтрощені кістяки юртугів унизу відбивали потяг пробувати себе в ролі альпініста.

На людину звірям начхати. Вони сунуть собі звивистою дорогою. Досягнувши долини, вся та броньована маса розтеклася групами по шість-вісім особнів, повлягалася під деревами відпочити та голосним ревінням сповістила конкурентів про готовність битися на смерть.

Ще рано. Серед звірів існував кодекс, якого дотримувалися всі без винятку, інакше юртуги одразу, без попередження, кинулися б з’ясовувати стосунки.

Птахи й комахи в передчутті «видовищ і хліба» обсіли верхівки дерев, голосно дзижчали, клацали дзьобами, свистіли, гарчали, квакали, скавучали. В цю какофонію диких звуків далеким відгомоном розбурханої стихії вплітався грозовий гуркіт дощових хмар.

Кевін, крадькома пересуваючись від одного дерева до іншого, ухилявся від смердючого пташиного гуано, що рясно падало згори. Геолог обійшов здоровезну, втоптану десятками тисяч лап, галявину. Інстинкт самозбереження даремно волав: «Тікай звідси, поки цілий!» Кевін його ігнорував. Непереборна жага хоч одним оком глянути на битву панцерників змусила пошукати надійний прихисток і затриматися до початку звіриного шоу.

Найліпше видряпатися на дерево.

Геолог вирив шипом глибоку яму в корінні товстого фібкана, склав туди воду, пакунки з їжею та зо два десятки фільтрів. Потім молодий чоловік повісив на шию рушницю, підстрибнув і вхопився за горизонтальну гілляку. Розгойдавшись, геолог підтягнувся, всівся на неї. Далі простіше, адже відростки густо відгалужувалися від центрального стовбура, тож за хвилину геолог досяг верхівки й зручно вмостився в розвилці.

Тут вже розмістилися глядачі. Папугоподібний собачка зліва привітно дзявкнув, а ерфон справа загрозливо клацнув дзьобом, за що негайно був покараний: Кевін ухопив нелояльну пташку за хвоста й жбурнув геть.

— Нічого страшного, я на плоту надолужу згаяний час, — геолог втішав себе й одночасно запалювався азартом, ніби вболівальник на старовинному лицарському турнірі. Тут навіть дами є. Мало симпатичні, але самцям подобаються. Треба увімкнути камеру на кисневій масці та вибрати претендента в переможці поєдинку. Погано, що багато гравців, але особисто Кевін бажав успіху панцернику, на якому сюди прибув. Зараз геолог навряд чи впізнає його, бо не запам’ятав особливих прикмет.

Потік тварин з перевалу скінчився раптово. Поодинокі істоти ще скочувалися з верхівки сідловини, але очікуванню уривався терпець.

На середину світло-сірого втрамбованого ристалища виповз панцерник, вразивши геолога слонячими габаритами. Той велетень бився десятки разів, про що свідчили вирвані з м’ясом трикутні пластини. Організатор кривавого шоу довго тупцював, наче виконуючи своєрідний шаманський ритуал, потім проревів морзянкою запрошення чоловічої половини до початку змагань за самиць, та й почвалав собі  кудись углиб лісу.

— В них є ведучий, — здивувався Кевін. — Дурні юртуги, та не зовсім, коли…

Чоловік одразу змінив думку, бо те, що почалося після зникнення мастодонистого велетня, нагадувало бій без правил.

Близько сорока самих молодих і стурбованих статевим потягом панцерників вивалилися на арену та з диким ревінням накинулися один на одного. Билися завзято, люто, безжально. Більші мали перевагу в масі й силі, менші брали спритністю, уникаючи прямих ударів кістяними шаблями.

Міцніші об’єднувалися в групи по троє, заганяли в центр сформованого трикутника слабшого конкурента, били жертву знизу й перекидали на спину. Безпорадну, ревучу від болю й люті істоту забивали до смерті, луплячи лапами по м’якій частині живота.

Геолог вдруге поміняв думку. Тактика, без сумніву, у юртугів є, проте з такими масштабами побоїща самки ризикують лишитися без продовжувачів роду.

Темно-коричневі міні танки гупали галявиною в пошуках тимчасових союзників, ретельно вибудовували оборону, зненацька нападали, робили оманливі ходи.

Поранені стікали кривавою юшкою та відповзали в затінок дерев, але на цьому їхні страждання тільки починалися. Втечу не прощали: тварини-глядачі зневажливими криками й ударами кривих лап виганяли боягузів на ристалище, і там знесилені панцерники потрапляли в жорстокі жорнова оскаженілих супротивників. Милосердя в середовищі звірів не  практикувалося. Переможених добивали одразу. Трупи тварин вкрили арену скривавленими коричневими горбками. З десяток поранених найсильніших припинили бійку та розбрелися в різні боки до своїх самок.