23 Перевал

Пробравшись розчищеною стежиною по той бік шипастої галявини, Кевін потрапив у фібкановий ліс. Дерева в ньому миршаві, з покрученими тонкими стовбурами: далі в гори ґрунт ставав біднішим.

Підйом крутий, стежка кружляла вздовж схилу, тягнучись рівнішою місциною. Навкруги стирчало обсотане вузлувате коріння. Звірі, мабуть, не раз плуталися в ньому, бо подекуди товсті корінці були пошматовані, пережовані, виплюнуті й роздерті на тонкі волокна. Не хотілося навіть уявляти, в яких потужних щелепах побувало те міцне коріння.

З одним таким нервовим представником звіриного царства Кевіну вже «пощастило» зустрітися, але для самої тварини пригода скінчилася сумно. Десь поруч бродять інші: зрідка чути басовите ревіння, тамтамовий стукіт, злякане пищання й глухі удари, мовби чимось важким колотили по дереву.

Геологу лячно рухатися далі, у саме пекло звіриного шабашу, але на обхід забракне сил, їжі, фільтрів. Надія на зброю та швидкі ноги додавала впевненості. Хотілося вижити, а не безглуздо померти в пащі місцевого ссавця.

Під час перепочинку Кевін звірив пройдену ділянку шляху з прямим відрізком у вісімдесят чотири кілометри. Один до двох. Тільки на десять кілометрів геолог наблизився до бази. Загалом доведеться пройти до двохсот. До заходу карлика не встигне подолати весь шлях.

Рятувальники! Де ж ви?!

Геолог зійшов зі стежки, контролюючи тил. Оминаючи розсотане коріння, Кевін ступав обережно, економлячи сили й повільно наближаючись до сідловини в горах. Стежка повертала туди, отож мав бути перевал.

Скоро ліс порідшав, поступаючись сріблясто-оранжевій траві. Погано, бо ноги сховалися в ній до колін, а яка живність повзає там одному Богу відомо. Висока трава лякала, проте скупчення юртугів попереду теж викликало тривогу. Щільною масою звірі сунули до перевалу, обігнати їх неможливо.

Кевін брів паралельно юртугам. Скоро схил крутою дугою вигнувся вгору, тож довелося лаштуватися позаду коричневих броньованих тварин.

Геологу поталанило втрапити саме на час шлюбних ігор панцерників. Самці повзли до ристалища звідусюди, щоб змагатися за право володіння самицями.

Колись давно, перебуваючи на висоті в квадрокоптері, Кевін з цікавістю спостерігав за пересуванням юртугів і битвами на витоптаних галявинах. Зараз те дійство геолог має шанс побачити зблизька. Воно відбудеться перед початком сезону дощів, коли стежки перетворяться на суцільну багнюку.

Юртугам байдуже, що там коїться позаду, тож Кевін зважився стрибнути на спину найдебелішого самця. Той навіть не зреагував на додаткову вагу, крокуючи в ар’єргарді процесії, стурбований покликом природи, тож Кевін мимоволі подумав, що Бог, створюючи світи, більше піклувався про різноманіття видових форм, а репродуктивний набір лишив убогим. Навіщо вигадувати екзотичні способи, коли є два надійних: споровий і статевий. Біологічні форми ще мають гермафродитний, проте на Оффі він переважав серед комах.

 Їхати верхи на панцернику пекельно важко: тверді опуклі пластинки ворушилися й натирали на сідницях мозолі. Та геолог терпів, жаліючи ноги й змирившись з ночівлею в лісі. Найліпше буде видряпатися на вершечок дерева й сидіти там шістдесят годин поспіль! Ні нормально фізіологічні потреби справити, ні виспатися. Добре, хоч біологи убезпечили від місцевих бактерій і вірусів, а синтезувати протиотруту від укусів комах забули.

— Рухайся скоріше! — раптом осмілів Кевін, стукнувши ребром долоні по пластинках. Реакція нульова. Геолог помріяв про крісло на спині юртуга та ручну тваринку, котра без проблем доправила б чоловіка крізь хащі прямо до бази. Гарна ідея, проте дресура такого здоровенного звіра навряд чи закінчиться для Кевіна щасливо. Хіба що взяти маленьке дитинча й виховувати як собаку.

Ноги гули, на сідницях мозолі розміром з кулак, а кінця підйому не видно. Геолог боком лягав, на живіт, пакети з їжею підмощував, фільтри клав. Допомагало погано: пластинки настовбурчувалися й впиналися в тіло жорсткими гребінцями.

Три кілометри на годину. Колосальна швидкість. Тварини поспішали, але вузьке місце перевалу гальмувало живий потік.

Вгорі залопотіли крила. Геолог підвів голову. Птахи зграями зліталися на поживу: папугоподібні собачки, світло-рожеві дзьобаті ерфони, плямисті, схожі на колібрі з міді, сіжірі. За ними хмарами поперли жалокрилі метелики, оранжево-сині шершні та дрібніші двокрилі комахи янтарного забарвлення.

Одні скоро почнуть битися за право продовження роду, а другі — терпляче очікувати на бенкет зі свіжини.

Стадо зупинилося. З боку скель почулося жахливе ревище, лемент, гупання броньованих тіл, люте шипіння. Почалася бійка за дорогу.

Передні напирали й відтісняли запеклих суперників до прірви.

Потроху живий транспортний засіб геолога просувався вперед. Протиснувшись поміж стрімких голок-скель, юртуг байдуже пройшовся по мертвому скривавленому родичу. Навколо туші метушилися мертвоїди. А де павуки кошлатики? Мабуть, в гірській місцевості вони не водилися.

Відвернувшись від мертвої туші, геолог миттю забув про невдаху: очам відкрилася прекрасна панорама витягнутої бурої долини, кількох лискучих дзеркал озер і товстої нитки ріки.

— Річка! — з почуттям крикнув Кевін. — Я можу зробити пліт і пливти по воді. Зекономлю сили на кількох десятках кілометрів!