21 Біолог Пейн

— Де знайти Пейна? — цим питанням Норд притис Шерда. Лікар відмовлявся пускати картографа до божевільного біолога, хоча Трол дозволив Зейну бувати скрізь, окрім боксу, де стояв саркофаг, тому відмова виглядала смішною.

— Скажи, друже, — Норд слово «друже» зафарбував глузуванням. — Оті двоє розвідників, що стережуть бокс номер сім,  переймаються безпекою саркофага? Кому він треба на базі?

— Командору видніше, — лікар зробив останню спробу відмовити клона від походу до медблоку. — Він тебе прожене, — після кожного візиту до схибленого науковця лікар почувався трохи шизофреніком.

— То вже мої проблеми, — наполягав картограф.

Шерд вирішував, що краще: піти разом з Нордом, аби отримати чергову порцію психічного розладу, чи плюнути на синтета й зайнятися більш важливими справами.

— Північна башта, третій поверх, — нарешті Шерд розродився зізнанням.

— Ви тримаєте біолога за ґратами? — важко розібрати, насміхається Норд, чи говорить серйозно.

— Пейн самоізолювався. Нікого не хоче бачити.

— А може ви не хочете його слухати, — зловісно напророкував чоловік.

В жовто-білому коридорі, освітленому світними смужками, порожньо. Лише за прозорими дверима зрідка промайне людська фігура. Чим займався народ о цій порі? Приблизно половина спить. Інша теж спить? Апатія та стрес однаково небезпечні. Люди втомилися чекати, а напади псевдобронів вбивали надію на повернення додому.

Дійшовши до гвинтової драбини, Норд піднявся крученими східцями на потрібний поверх. Колись тут був спостережний пункт, але згодом його переобладнали під медблок з психлікарнею для одного пацієнта.

За Пейном дивилася лікарка. Кароока чорноволоса жінка років сорока в синьому просторому костюмі тихо сказала:

— Привіт…

— Лікар Шерд попередив про мене. Я — Норд Зейн, в особистій справі до біолога Пейна.

— Інна Санчес, — представилася лікарка. — Пацієнт поснідав і спить. Потім прогулянка, третій сніданок, сон, перший обід і знову сон. Хворий не прийме тебе. Він зі мною мало спілкується, а лікаря Шерда цурається.

— Того, хто щойно з’явився на базі біолог вислухає.

— Я чула, — Інна вимкнула стельове освітлення. Одночасно металеві жалюзі на вікні провернулося вертикальними пластинами, пускаючи в палату брудно-жовтувате природне світло. Хмари коричнево-апельсиновими полотнищами з посіченими краями купчилися на заході, а північніше, в розривах нижнього шару, проглядав яскраво-червоний верхній хмарний покрив. Дуже рідко поверхні планети досягали промені карлика, тому й зоряного неба на Оффі не споглядати.

Задушлива атмосфера та підвищена гравітація гнітюче впливали на людину, котра звикла до легкості, прозорого блакитного неба, сонця, місячних ночей, блискіток зірок. Лише одиницям вдалося повністю адаптуватися й прийняти цей світ таким, яким він є, а решта не готові жити на Оффі: тривале очікування впереміжку зі сном робили з них бліді копії справжніх, наповнених енергією людей.

— Я хочу почути історію Пейна від нього самого, без посередництва лікаря Шерда, — наполягав Норд.

З сусідньої кімнати визирнув солідний чоловік у довгій білій сорочці:

— Знову той покидьок Шерд припхався?! Зараз я з ним побалакаю! — вирячені сірі очі на блідому обличчі в обрамленні чорної, з сивиною, бороди й довгого хвилястого волосся, палали ледь стримуваною ненавистю. Норд пожалкував, що завітав у цю оселю втраченого розуму, проте відступати пізно.

— Ні, Пейн, прийшов Норд Зейн, картограф, — поквапилася пояснити Інна.

— Не знаю такого, ніколи не знав і не хочу знати… Пішов геть! — здоровань дриґнув волохатою ногою, цілячись в живіт синтета, але промахнувся й розпластався на підлозі.

Картограф співчував. Потрібно мовчки перечекати агресивно-депресивний напад.

— Чого стовбичиш?! Я наказав — геть! Шмаркач! Підлабузник головоногого молюска! Когнітивний збоченець!

Лікарка розвела руками, мовляв, я безсила чимось помогти. Краще піти якнайскоріше, поки Пейн не завівся на повну.

— Розкажи про псевдобронів. Я прийшов слухати, — спокійно сказав Норд, сідаючи на легенький білий стілець.

Збитий з пантелику біолог прикрутив лють і відфільтрував мову:

— Хто такий?

— Норд Зейн, картограф…

— Ні, ти — Ларсен. Картограф Ларсен. Нарешті повернувся. Я довго чекав. Лише ти повіриш. Даремно шукали в моїй голові вивихів свідомості, лікували амнезію, звинувачували в маразмі. Розкажи, де бував.

— Я спав. Довго спав. Добре пам’ятаю кам’янисту пустелю, стеблини моху біля замерзлого озера, викид червоного карлика, котрий гарно наелектризував атмосферу.

— Овва, це багато, — очі Пейна пригасли. Бородань сів на вкриту килимом підлогу в позу лотоса, схилив голову. — Мене ніколи не слухали. Гадали, блискавка спалила мізки. Я бачу… бачу приголомшливі картини чужого життя… Шерд теревенить про біполярний афективний розлад*, шизофренію, деменцію*, а я намагаюся відкрити очі всім вам!

— Ларсен відсутній, — нагадав Норд.