18 Подорож в нікуди

Киснева маска пискнула, нагадавши про заміну фільтра. Минуло дванадцять годин в роботі й турботах, а поміч так і не прийшла. Геолог пояснював те новим нападом на базу.

— Та ні, це нас вважають мертвими, тож висилати рятувальну групу недоцільно, — Кевін жував хліб і боби. М’ясо чоловік одразу викинув на радість мертвоїдам.

Вимальовувалася драматична перспектива. До заходу карлика сорок вісім годин. До бази вісімдесят чотири кілометри. Ділимо на п’ять і отримуємо сімнадцять годин. А коли бігти, то час зменшиться вдвічі. Це по рівній місцевості. Навкруги густий ліс, горби, хижаки. Надто малий шанс у Кевіна дістатися бази живим. Чекати смерті? Простіше простого. Підставляй оголене тіло комахам, і скоро в рай. До того ж часто чути тріск гілок і погрозливий рик, ніби важка техніка продиралася на полігон. А вгорі туди й сюди літали зграї смугастих оранжево-синіх комах.

До розбитого квадрокоптера з околиць сповзлася ціла колекція дрібних страховиськ. Нахабні істоти й на Кевіна кидалися, однозначно сприймаючи його за рухому здобич. Від крихітних щелеп чоловіка захищали товсті чоботи й цупка одежа. А що тут робитиметься вночі? Важко навіть уявити. Кевіна живцем з’їдять!

На ніч лишатися біля дрона ніяк не можна. І всередині, серед трупів, геологу буде кепсько. Жахала думка про довгу мандрівку до бази, проте вона давала реально-крихітний шанс вижити у ворожому середовищі.

— Я піду в нікуди, — Кевін приречено спостерігав за метушнею комах і мертвоїдів, а потім почав збиратися в дорогу.

Шолом, імпульсна рушниця, кілька пакетів їжі, тонізувальна вода, — оце й уся екіпіровка. На додаток десяток фільтрів і жагуче бажання доставити на базу трофей: металевий шип загадкового звіра. Одна ця річ багато чого пояснить, але й питань щодо походження  додасть. Геолог добре знав зразки живності, досліджені біологами. Траплялися справжні мастодонти, але покриття захисних панцирів складала органіка, яку лазерні промені легко пропалювали. Інша справа псевдоброни. Або це окремий клас невідомих тварин, або вони самі прибульці на кшталт землян. Тоді зрозуміло, чому вони не зустрічалися раніше. Їх скинули на Оффу для розвідки, енергія вичерпалася, от вони й полюють на акумулятори.

Кевін спинив себе, бо так нафантазує Бог знає що. Фактів надто мало для висновків. Лише версія, котру геолог озвучить, якщо повернеться до своїх.

Напрямок чоловік пам’ятав. Недарма при посадці перевірив і забив у наручний браслет. Зі шляху геолог не зіб’ється, аби лише той шлях вів до порятунку.

Тримаючись краю кальдери, де рідколісся дозволяло згори оглянути місцевість, Кевін проставляв мітки на віртуальній мапі, зрідка озираючись на обліплений живністю дрон. Скоро він загубився серед дерев, і геолог з сумом подумав про марність зусиль зберегти тіла товаришів. Усе одно дрібнота знайде шпарини. Ще один важливий висновок зробив чоловік: ні в якому разі не можна поранитися. Запах крові хижаки чують здалеку й тоді порятунку не буде.

— У псевдобронів кров синя, — бурмотів геолог. — А в місцевих теплокровних мешканців червона, як і в людей на основі заліза. Людина для місцевих м’ясоїдів типова пожива, — висновок засмутив Кевіна, бо поставив його на один щабель з тваринами-жертвами. Раніше про таке не думалося, адже земляни трималися разом, убезпечившись надійним захистом. Це потім, після кількох років, проведених на планеті, Трол Вегер послабив правила, дозволивши одягатися легше й носити кисневі маски без шоломів. На відкритій місцині, де було мало рослинності й провівав вітер, такі заходи виправдовували себе, а в лісових нетрях без спеціального спорядження не обійтися.

Кільце кальдери завертало вліво, тож геолог змушений облишити зручний шлях і по зовнішньому схилу рушити до суцільної стіни лісу.

Низькорослі капурциди в шапках жовто-багряного листя віддалялися, а натомість височезні фібкани з товстими стовбурами й розлогими кронами прийняли людину в задушливу сутінь.

Загрозлива тиша зустріла подорожнього. Ні комашиного дзизкотіння, ні вереску птахів. Навіть місцеві білки не гасають у високості. Ліс ніби придивлявся до зайди, вирішуючи про себе, що робити з порушником порядку.

— Ну, пробачай, — проговорив Кевін, озираючись на всі боки. — Я просто транзитом проскочу крізь тебе…

Ззаду гупнуло.

Геолог підскочив, аж серце закалатало. Нічого страшного: великий смугастий перезрілий плід розбився за пів метра. Напрочуд гостинне привітання. Трохи ближче й попало б у голову. Шолом корисна річ, хоч і парко в ньому.

Настроївши портативний навігатор, геолог чітко бачив найменше відхилення від курсу. Тепер тільки вперед, і чим швидше, тим краще.

М’який ґрунт, насичений перетлілим листям, глушив кроки. Фібкани росли рідко, а соковитий червонястий підлісок лише зрідка переплітався вузлуватим гіллям, створюючи перепони для руху, тож чоловік, користуючись нагодою побігати, не економив на фільтрах. Погано було продиратися крізь ліаноподібні зарослі курду. Зовнішньо схожі на земний дикий виноград осінньою порою, вони сильно заважали, плутаючись під ногами. Зрідка, коли Кевін залазив у пастку з суцільних ліан, чоловік махав імпровізованою сокирою, прокладаючи стежку в потрібному напрямку.

Геолог не дивився під ноги. лише зрідка чув сухий хрускіт розчавленого комашиного панцира. Як не дивно, а живності в лісі мало. Скоріше за все, насичене життя буяє на узліссі та верхівках дерев. Унизу, де завжди панують сутінки, виживають найстійкіші.