17 Одинак

Геолог міркував, що робитиме далі. Годину тому він займався улюбленою справою, почувався потрібним базі, сподівався через пів року лягти в капсулу й проспати двадцять п’ять років, аби потім почати забезпечене й спокійне життя на Землі. Зараз Кевін, з відчаєм дивлячись на погром, почувався покійником. Вижити одному в чужому лісі на чужій планеті без захисту нереально. Будь-яка отруйна комаха кожної миті відправить геолога на той світ. Недарма зранку муляло погане передчуття.

Кевін ліг на ґрунт, закрив голову руками й довго лежав. Повідомити базу про трагедію геолог не міг. Втрату зв’язку, звісно, помітять і пришлють пару квадрокоптерів з розвідниками, але, можливо, псевдоброни бродять поруч і готуються до нового нападу. Рятувальники стануть жертвами.

Чекати. Тільки чекати. А Гібер? Орвін?

— Хлопці, чуєте мене? — кліпса зв’язку працювала, та радіус дії обмежений десятком миль в ультракороткохвильовому діапазоні. Ніхто не обізвався.

Постоявши над мертвим пілотом, Кевін обійшов схил, позаглядав у кущі папоротеподібної бонівії гігантської, а згодом ризикнув залізти в гущавину капурцидів. Жодного сліду Гібера.

— Куди ж ти подівся? З переляку дременув, чи десь лежиш? Озвався б… — Кевін замовк, бо вперся поглядом в тіло. Пришпилений до стовбура зламаним шипом псевдоброна, скривавлений Гібер висів на двометровій висоті, схиливши голову на груди.

Геолог затремтів, у животі з’явилося відчуття важкості, а нудота судомою стисла горло.

Дрібні кошлаті істоти лізли по стовбуру обідати мертвечиною.

Кевін, пересилюючи огиду й страх, смикнув помічника за ноги. Тіло ворухнулося, проте з довгого шипа не злізло. Відраза й лють до павукоподібних істот змішалися у вибухову суміш, і Кевін, міцніше ухопивши ноги Гібера, рвонув з усієї сили.

Зісковзнувши з шипа, тіло Гібера впало на ґрунт.

Кевін передавив «санітарів» і замислився, як бути з помічником та пілотом. Найліпше спалити, але де взяти вогонь?

Вхопивши Гібера за руки, геолог добре вперся чоботами в землю і, задкуючи, витяг тіло схилом нагору до квадрокоптера. Тепер черга Спайсі. Та спершу Кевін заліз усередину розбитого літального апарата й пошукав целюлозні пакети. Порожніх нема. Айс жував бутерброд, а решта не встигли розпечатати їжу. Розкидані по кабіні пакети ніби вихвалялися апетитними шматками рожевого білкового м’яса, скибками хліба, коричневими бобами й зеленню укропу та кінзи. Хто це їстиме?

Кевін у відчаї простогнав і ухопив найближчий пакет, аби розірвати й витрусити вміст, а потім, важко дихаючи, поплівся до лісу за тілом розвідника. Побачене там змусило скинути кисневу маску й зігнутися. Тривалий спазм не приніс полегшення. Шлунок вивертало й судомило.

На голові Спайсі хазяйнували маленькі колючі біло-чорні створіння. Очі вже з’їли, вуха теж, а шкіра на щоках звисала клаптями. Нахабні мертвоїди бачили геолога, проте продовжували трапезу.

Кевін хутко виламав дрючка й відгамселив найжадібніших, але ті «мазохісти» не тікали, а лише пирхали та настовбурчували колючки.

Прибивши з десяток істот, чоловік довго відсапувався. Воювати з мертвоїдами та кошлатими павуками марно. Треба щось дієвіше придумати. Мабуть, найліпше затягти трупи в кабіну дрона й зачинити.

Закотивши голову Спайсі в пакет, Кевін побіг до літального апарата, краєм ока глянувши на боротьбу за здобич між мертвоїдами й кошлатими шестиногими павуками. Чоловік закинув пакет у кабіну, викинув зірвані з кріплень крісла та зайнявся відвойовуванням тіл загиблих у місцевої фауни. Найважче прослідкувати, аби жодна з комах не потрапила всередину квадрокоптера. Кисневі маски щільно прилягають до облич, отже зажерливі зубастики через рот і ніс у шлунок і легені не вскочили.

Спочатку пілот. Він лежить найближче, тому має хороший шанс лишитися неушкодженим. Перевернувши Айса, Кевін ухопив його під пахви, підняв на рівень грудей і перевалив через край кабіни. Далі пілот сам покотився похилою палубою аж до протилежного борту.

Гібер значно важчий. З ним Кевін проморочився з пів години, поки не придумав кращий варіант: зробити блок і обтягнути тіло кабелем.

Поки геолог мудрував з пристосуванням, на труп наповзло повно живності. Про безголове тіло Спайсі не хотілося згадувати.

Геолог чудово розумів, що витрачає дорогоцінні сили й час на збереження тіл, але кидати їх напризволяще не міг. Хотілося нормально поховати загиблих, а не збирати фрагменти кісток по лісу. Про себе думалося мало. Пряма загроза життю Кевіна відсутня. Кілька годин пересидить в кабіні. Прилетять дрони, заберуть тіла, геолога, й цей кошмар скінчиться, адже скоро на базі здогадаються, що з групою трапилася біда.

Піднявши до рівня своєї голови Гібера, Кевін правицею гойднув його, а лівою попустив кабель. Мертвий помічник звалився на пілота.

— Кабіну зачинити, а то налізуть, гади! — геологу  розв'язувати нову проблему, бо квадрокоптер лежав під кутом у сорок п’ять градусів, вгрузнувши обмежувальним кільцем у ґрунт, і дверцята навряд чи приляжуть щільно.

Кевін обійшов машину й виліз на кільце, всередині якого нерухомо застигли лопаті гвинта. По ньому геолог перебрався на хрестовину, котра тримала на собі чотири електричні двигуни, а з неї дістався кабіни, аби перевірити герметичність дверей та заблокувати чимось важким. В душі геолог не вірив, що знайде рештки Спайсі.