16 "Спіка"

Свій «Плутон» Трол Вегер припаркував у ангарі. Після аварії реактора антиматерії електроживлення вимкнули, житловий циліндр не обертався, тож кругом панували невагомість і темрява.

Азійське обличчя Сан Фо задоволено шкірилося крізь скло шолома. Хімік увімкнув реактивну тягу скафандра й почав закладати карколомні віражі у величезному темному приміщенні. Сан Фо насолоджувався легкістю рухів і співав стару пісеньку.

— Охолонь, а то влетиш кудись, — стурбований командор стрілою вискочив слідом зі шлюзу, розвернувся в просторі, підсвітив потужним ліхтарем застиглі в просторі інструменти та незакріплене обладнання. Трохи далі два андроїди висіли вниз головами.

Крихітним метеоритом пролетів кулястий шарнір, стукнувся об корпус човника й зрикошетив у Трола. Розвідник зреагував запізно й отримав відчутний удар нижче коліна. Це поява човника зірвала з місця купу різних предметів.

— Я йду звідси, — командор мізкував над проблемою доставлення обладнання з хімблоку до «Плутона». Вісім рівнів! Навіть при повній невагомості вручну тягати тонни вантажу займе багато часу. Ліпше поморочитися й подати живлення. При світлі веселіше працювати.

— Ми куди спочатку? — Сан Фо промчав повз Вегера прямо в скупчення дрібного інструмента.

— В енергоблок.

— Хай Мей дистанційкою скористається.

— Справді? Самі впораємося, — Трол подумки вилаяв себе. Щось стороннє заважало нормально мислити й приймати адекватні рішення. Всі думки про «Фомальгаут», колоністів, Землю… Найбільше дошкуляли згадки про Землю. Її процвітання бісило. Комфортне життя, доглянута природа, ситі можновладці. Одним з них колись був Трол Вегер. Три роки чоловік жив у своє задоволення, вчасно примкнувши до партії ізоляціоністів. Та все хороше дуже швидко закінчується. Зненацька Трола Вегера, мов шкодливого кота, викинули у восьму експедицію до Глізе 667. До образи долучилося нашіптування Тіні. Вона зрідка проявлялася уві сні, малювала привабливі картини необмеженої влади, кликала за собою в прірву руйнацій. Тінь була вторинним проявом руйнівника, котрий оселився в душі Трола на планеті Каптейн Бі.

Командор знав про те, але слабке людське тіло й обмежена влада не дозволяли розвернутися на повну. Командору потрібна армія тупих сильних виконавців, а не жменька розбещених сном і лінощами підлеглих.

«Фомальгаут» — інша справа. Колоністів аж цілих десять тисяч. Головне — підкорити їх своїй волі, зробити рабами, посіяти страх за своє майбутнє, дати мету, для досягнення якої можна віддати життя.

— Ви мені за все відповісте, — скрипнув зубами командор, покидаючи ангар.

— Обов’язково, — підтримав Сан Фо, бо думав про псевдобронів.

Двері й люки кругом розблоковані. Це зробили техніки після аварії та евакуації. Можна вільно пересуватися коридорами, ліфтовими шахтами, палубами. Зореліт мертвим щербатим циліндром висів на орбіті, ховаючи в складських відсіках безліч корисних речей. Прийшов час витягати їх для власних потреб.

Сан Фо жовтою плямою плив попереду, відштовхуючись від стін:

— Думай, командоре, що треба взяти.

— Забудемо, злітаю вдруге, — відмахнувся Трол. Думки зайняті колоністами й псевдобронами. Невчасно тварюки повилазили з таємних лігв і сплутали плани командора.

Коридор плавно повертав уздовж вигнутої зовнішньої оболонки житлового сектора. В промінні яскраво спалахували зелені, жовті, червоні, сині символи й написи. Службові бокси, склади, лабораторії, комунікаційні секції, вентиляційна мережа, локальні енергоблоки чергувалися з оглядовими майданчиками, холами та зручними каютами.

Зараз тут панувала холодна космічна порожнеча.

Частки пилу сріблилися в промінні химерними хмарками й стовпами, а незакріплені предмети заважали руху, раптово з’являючись перед очима німим докором забутого добробуту.

— Я повертаю до шахти, — повідомив Сан Фо.

— Дожену, — Трол на секунду ввімкнув реактивну тягу ранця скафандра. Командор прорвався крізь кілька скупчень дрібних речей і по прямій пролетів метрів двісті. Сан Фо вже пролазив у шахту.

— Як ми тут з вантажем розвернемося?

— Пакувати по габаритах, — знайшовся Трол. — Вибирай тільки необхідне. Я тебе знаю. Дорвешся до своєї лабораторії та вигребеш усе до останнього стільця.

— Ми кудись поспішаємо? — засміявся азієць. — Поки доставлять сірку, я буду готовий.

— Хотілося б вірити, — Трол згадав другу геологічну групу, котра скоро повинна вирушити в похід.

— Кевін — тямущий геолог, — Сан Фо рухався обережно в довжелезній шахтовій трубі, остерігаючись гострих країв обмежувальних сіток. Вони гнучкими віялами огортали стіни й спіраллю тяглися до кінця шахти, виконуючи амортизаційну функцію.

Виклик Крука нагадав Тролу, що термінал зв’язку на зорельоті працює в автономному режимі, тож поговорити з базою не проблема.

На внутрішній поверхні шолома перед очима з’явилося зображення занепокоєного старшого розвідника:

— Командоре, у нас прибулець. Називає себе Нордом Зейном. Каже, щойно прокинувся в боксі за номером сім. Що з ним робити?

Трол Вегер заціпенів. Огидне почуття зруйнованого світу заполонило свідомість. Світу, котрий розвідник ретельно вибудовував упродовж майже п’ятдесяти років. Новина вибухнула термоядерним зарядом, спопеливши й зруйнувавши плани. Але тільки на мить. Спочатку треба глянути на самозванця. Довірена особа лікар Шерд колись натякав на можливість появи клона, але Трол не надав цьому значення. А даремно. Картограф Ларсен приховував інформацію, не довіряючи командору. Які ж інструкції отримав Ларсен на Марсі перед вильотом до Глізе 667? В записах нічого такого не знайшлося, а сам картограф зник у джунглях десять років тому.