11 Стара зброя

Короткими перебіжками розвідники тягли пораненого товариша ледь примітними стежками схилами крутих скель. Аж ось, нарешті, рідна долина бовваніє удалині. Треба рухатися швидше, бо фіолетові сутінки мляво огортали сонні гори, стирали денні фарби й маскували хижаків. Уночі покидати базу суворо заборонено. Біолог Пейн порушив правило. Той дурень контакти з місцевою фауною поперся налагоджувати. Нічого доброго з того не вийшло.

Підходи до бази ретельно обробили: ями засипали, горбки зрівняли, а рослинність викорчували. Навіть про малоймовірний підкоп згадали: встановили чутливі датчики на вібрації, та ще й продублювали систему сейсмомаркерами.

На тривалу шестидесятигодинну ніч формувався наряд вартових, абсолютно всі двері блокувалися, вмикався захищений зброєю периметр. Найдрібнішу комаху помітять прилади.

База темною кутастою стіною в рамці попереджувальних червоних вогнів і куполами радіозв’язку та радару височіла віддалік. Наїжачена шпичаками інфравізорів, укріплена ребрами жорсткості термоблоків, фортеця землян виглядала солідно й водночас одиноко серед ворожого оточення чужого світу.

— Прийшли, — видихнув Трол, зупинившись перед лінією контролю. Переступати її поки заборонено.

Стемніло. На заході, в низьких хмарах гуляли відблиски грозових розрядів. Дощі на Оффі рясні й затяжні, тож скоро настане тримісячний вологий цикл. От тоді буде весело борсатися в багнюці. З будівництвом заводу потрібно поспішати.

Вогники на стінах і кутових баштах поміняли колір на зелений. Клацнули замки біошлюзу. Група проскочила в стерилізаційну камеру.

— Як він? — командор трохи розслабився й нахилився над пораненим.

— Дихає, — глухо обізвався напарник.

— Чую, що дихає, — підвищив голос Трол. — Я питаю, чому боєць без шолома?!

— Було парко, зняв, — виправдовувався за товариша напарник.

— Парко… Ви б ще голяком бігали перед лісом. Тварюки від сміху самі повиздихали б! — сердився Вегер. — Чому не дотримуєтеся інструкцій?! Бачите, чим кінчається нехтування правилами?! Лікаря повідомили?!

— Він чекає по той бік шлюзу.

— Добре, друже, — Трол Вегер зняв з плеча рушницю, перевірив батарею. Відновилася тільки на сорок відсотків: повільно заряджається від поля планети.

Внутрішні двері впали в щілину підлоги, й лікар Шерд переклав пораненого у жолоб андроїда трансформера.

— Я в диспетчерську, — кинув Трол своїм людям, на ходу обдумуючи промову. Тягнути час — злочин. Псевдоброни все ближче підбираються до бази. Можливо, це передовий загін, і слідом прийде орда. Про те ніхто не думає.

Посередині диспетчерської висіло тривимірне зображення бази в біло-червоно-зелених кольорах. Вона й справді дуже сильно схожа формою на старі земні фортеці: чотири стіни з баштами по кутах, великий внутрішній двір, «бійниці» вікон. Склади й майстерня раніше були розкидані на великих відстанях від житлового центру, але після нападів їх перенесли до бази, огородили сенсорами руху й встановили лазерні турелі.

Черговий диспетчер — його щастя — не спав, тож при появі начальства підхопився на ноги й доповів:

— Генератори працюють в штатному режимі. Периметр захищений двома лініями.

— Чому не трьома?

— Розпорядження старшого техніка Морта. Пошкодження датчиків. Ремонтні роботи закінчать через годину.

— Ясно. Мені потрібно сказати дещо. Вмикай мережу.

— Увага всьому персоналу! Буде говорити командор Трол Вегер! — попередив диспетчер.

— Я звертаюся з проханням-наказом! — впевнено почав командор, походжаючи приміщенням і заклавши руки за спину. — Щойно ми повернулися з полювання на звіра, але знову провал. І справа не в нашому вмінні стріляти, а в слабкості самої зброї. Імпульсні лазери неспроможні пропалити товсті панцири псевдобронів. Пастки не спрацювали. Складається враження, що тварюки розумніші за людей. А через пів року прибуває «Фомальгаут»! Це — перепустка додому! Але чи посміємо залишати колоністам таку серйозну проблему? Термоядерний армагеддон однозначно відпадає. Тоді простіше взагалі знищити Оффу, але ж ми — гуманісти! — останнє слово Трол вимовив з особливою зневагою, бо, на його думку, проти ворога будь-які засоби підійдуть. — Я пропоную ось що! Досить науковцям сидіти трутнями на наших шиях. Пора плідно працювати. Мені потрібна хороша зброя. Гвинтівка, або гармата Гауса*, СВЧ-випромінювач*, стара стрілецька зброя. Мені підійде все, що здатне з відстані півтора-три кілометри пробити або розламати панцир псевдоброна. Довготривалих проєктів не пропонувати. Місяць! Ні днем більше! Навіть не мрійте ці пів року відсидітися за стінами бази. Звірі знахабніли. Кільце стискається. Лазерні турелі їх навряд чи зупинять. Треба вбити хоча б одну тварюку, аби решта зрозуміла з ким мають справу! — Трол Вегер насолоджувався промовою. —  Згадайте біолога Пейна! Згадайте трьох моїх підлеглих! Поки псевдоброни обережні й бояться людей, але скоро страх зникне. База міцна, але чи витримає натиск десятків тварин. Я бачив, як ті звірі валять стовбури фібканів! — командор замовк, по тиші вловлюючи настрій глядачів. Нехай перетравлять почуте. Спокійне життя завершилося. Трол оголошує справжню війну фауні Оффи. Розвідник відвернувся, аби не бачити витягнуті, ніби приречені до страти на гільйотині, обличчя. Нарешті командор отримав повну владу над купкою людей. Влада як наркотик, її багато не буває, а Трол Вегер скуштував того трунку повною мірою. Він повернеться на Землю переможцем, а для цього треба винищити псевдобронів.