6 Втеча з "Магеллана"

Норд вибрав годину, коли більшість персоналу зорельота відпочивала й була мала ймовірність зустріти людей в коридорах.

Нахиливши голову й заглибившись в думки, картограф не звертав увагу на мінливий антураж, проминаючи багато місць, де чоловік, за браком часу, так і не побував. Переходячи з рівня на рівень згідно з маркованими знаками, Норд під'єднав індивідуальний чіп, вмонтований у вухо, до корабельної інформаційної мережі, аби продивитися дані на розгорнутому перед обличчям віртуальному блідо-зеленому екрані. Прив’язка до очей дозволяла спроєктованому в повітрі об'ємному зображенню оптимально вибирати відстань й переміщуватися синхронно з головою.

— Багатогранники… Додекаедр… Ось він, є, — бурмотів чоловік, бічним зором перевіряючи правильність маршруту. Корабель, довжиною у тридцять кілометрів і товщиною вісім, поділений на відсіки, палуби, бокси, каюти, технічні вузли, ремонтні й допоміжні секції, за один день не обійдеш і не вивчиш. Мало хто з екіпажу знав кожний закуток. Це зайве, бо продумана система вказівних і попереджувальних, з блокувальними системами, знаків допомагала орієнтуватися. Заблукати на зорельоті треба постаратися.

— Правильний додекаедр складається з дванадцяти правильних п’ятикутників. Він має дванадцять граней, тридцять ребер і двадцять вершин. Платон… Хто такий Платон? Давньогрецький вчений. Що він писав? Бог визначив додекаедр для Всесвіту й узяв його собі за взірець… Ого, фігура не така простенька. І Трол далеко не дурень, коли вивчав історію. Командор набагато краще за всіх нас орієнтується в сучасному світі. Вміє аналізувати й спрогнозувати перспективи. О-о-о, навіть Всесвіт має в основі додекаедр. Золотий переріз. Єгипетський календар теж має відношення до п’ятикутника. На що ж, чи на кого я натрапив у хмарі? — Норд каламутним поглядом провів андроїдів-вантажників. Ті фасували контейнери. Зліва складали повні, справа порожні.

— Хороша робота у вас, «хлопці». Я теж волію фізично попрацювати, аби дурні думки з голови тікали, — картограф навіть спинився, обмірковуючи, вистачить у нього сили зрушити порожній контейнер з місця. І що робити, коли допоміжні агрегати вийдуть з ладу? Як не крути, а людина слабка.

— Розум у нас є! От що головне! — голосно сказав Норд. Раптом він усвідомив, що не боїться зустрічі з людьми. Шок минув, Норд себе винним не почуває. То чого боятися? Осуду? Та дідько з ним, хай плюються навздогін. У картографа є мета, і для її досягнення він зробить все можливе.

За вантажними відсіками очам Зейна відкрилася величезна територія гідропоніки. Це тільки на перший погляд здається простим завданням забезпечити триста з гаком людей харчами, питною водою, киснем. Звісно, в стані гіпернації людина нічого не їсть, задовольняючись поживним фізіологічним розчином і потребує мало кисню, адже обмінні процеси уповільнюються. Але коли всі триста тридцять прокидаються й починають активне життя, апетити потребують десятків тонн поживних речовин. Де їх узяти? З концентратів? Хімічних синтезаторів? То чому б при нормальній штучній гравітації не вирощувати баклажани, ананаси, помідори, огірки, полуницю, гарбузи, банани, кавуни, дині? Свіже, натуральне, щойно з грядки, вірніше, з насиченого добривами водяного розчину. Хоча земелька на «Магеллані» є. Оранжерейна секція далі. Вона — улюблене місце відпочинку. Справжній сад, наповнений світлом, пахощами, кольорами. Є молоді яблуні, оливкові деревця, апельсинові, лимонні. За час подорожі до Росс 128 вони виросли й дають врожаї.

Зараз період відпочинку. Густі сутінки огорнули секцію гідропоніки, тож картограф навпомацки пробирався повз довжелезні ряди городини, дихаючи на повні груди свіжим, вологим повітрям.

Тихо дзюркотіла вода в пластикових трубах та гули вентилятори, котрі створювали протяги.

Норд вимкнув віртуальний екран: ще перечепиться в темряві й заб’ється. Підступних пасток для стороннього відвідувача тут вистачає. В одну з них картограф таки вскочив. Технік лишив решітку на палубі, й нога Норда по литку занурилася в прохолодну воду. Згадавши незлим тихим словом забудька, чоловік став уважнішим і до кінця гідропоніки вже ніде не втрапив у халепу.

Вибравшись у чимале приміщення, де зберігався посадковий матеріал, чоловік відшукав спеціалізований транзитний ліфт, аби надолужити, згаяний на блукання лабіринтами різних служб.

Чотири кілометри до нульової гравітації.

Ліфт зупинився раніше. На цьому рівні можна стрибнути й кілька секунд бешкетувати в повітрі, виконуючи карколомні акробатичні трюки. Можливо, Норд згадав би молодість та піддався спокусі утнути щось неймовірно складне, але завадив черговий технік, що робив ревізію обладнання.

Ремонтний відсік займав чималу площу. Два зонди та «Плутон», прикуті тонкими металевими тросами, височіли осторонь. Та шлях до них пролягав повз техніка. Ображені люди бувають завжди й всюди. Зустріти такого в умовну нічну годину — справжнє лихо.

Норд Зейн, оминувши блискучі, пригвинчені до палуби, стелажі, забиті під зав’язку запчастинами до літальних апаратів, ішов тихо й обережно, думаючи про себе, що технікам тут добре працюється: не треба потужних підіймальних пристроїв. Узяв деталь вагою двісті кілограмів двома пальцями та й поніс куди потрібно.

Черговий злився, бо клятий інструмент, випадково зачеплений ногою, сумно дзенькав по рифленій палубі й бився об довгі, обладнані масивними затискачами, темні столи.

В цю відповідальну мить, коли технік вираховував напрямки польоту залізяк, в його поле зору втрапив Норд.