3

           III глава
–Та де ж ця дурна кімната?
Люссі блукала безкінечними довгими коридорами, вони були наче лабіринт, збудовані, щоб привести свою жертву в пастку. 
Скрізь поодинокі вікна вже виднівся блідий серп місяця. Всюди була непроглядна темрява. В канделябрах горіли свічки, а з двору було чути шепотіння та страшні крики. Дівчина ризикнула підійти до вікна, оскільки страх програвав допитливості. 
Дивлячись на землю з другого поверху, вона побачила істоту з довгими кінцівками та кігтями, гігантських розмірів паща була повна дрібних, мов голки зубів. Істота роздирала зайця на малесенькі шматочки, його кров повільно розтікалася по кам'яній стіні. Бідна тварина билася декілька секунд в передсмертних судомах, а істота смачно пожирала свіже м'ясо. Всю цю жахливу картину було добре видно під яскравим місячним світлом, яке падало на снігову ковдру, яка в цей раз не була ідеально білою.
Згодом почулося те саме лаяня собак, яке Люссі чула в хащах лісу. З-за стіни особняку вибігла зграє, не менш страшних ніж та істота, псів. Їх було рівно тринадцять.
– Двері номер тринадцять, тепер пси...Ця цифра точно нічого хорошого не обіцяє... 
Пси почали нападати на істоту, один з них схопив її за задню кінцівку, інший за передню. Кінцівками, які залишилися вільні істота відбивалася, намагалася зачепити шию та очі велетенських церберів. Натомість пси почала тягнути на себе та в різні сторони те, що встигли схопити зубами. Це все супроводжувалося настільки голосними лементами та криками з пащі істоти, що здавалося скоро лопнуть барабані перетинки, а з вух піде кров. 
Люссі щось не надто різко схопило за лікоть та відвернуло спиною до вікна. Притиснута обличчям в чийсь піджак, вона ледь підняла очі догори. Там бовваніло підборіддя Пітера. 
– Не слід такій юній дамі споглядати таке огидне явище. 
Різко пролунав дивний вологий хруст і галас на дворі припинився. Приміщення охопила мертва тиша і було чути лише, як б'ється сердце Люссі. Усвідомивши всю ніяковість ситуації, щоки дівчини залились рум'янцем.
– Може ви спершу відпустите мене!? – почала обурюватися дівчина.
– Та залюбки, от тільки ви запізнилися і примусили всіх чекати. Ще й дзвоника не взяли з собою. Чим ви мене слухали, скажіть мені? Капелюшком?
– Чекати кого? І доречі,хто вас примусив робити такі закручені коридори?
– Це в голові у вас закручено, а тут немає де блукати, якщо розібратися звісно. Так, давайте я відведу вас у вашу кімнату, а через п'ятнадцять хвилин ви спуститеся до низу, в залу. Надіюсь ваша голова має хоча б якусь пам'ять і ви пам'ятаєте де це.
– Не треба турбуватися так про мою голову, просто покажіть, які двері ведуть у кімнату в якій я ТИМЧАСОВО проживатиму.
– Ну про те, що тимчасово я і хотів з вами поговорити, але це вже завтра. А кімната знаходиться якраз перед вами, ось ці двері.– Пітер провів пальцем найближчі двері.
– Ваша гостинність просто зашкалює.
– Оу, що я чую, це сарказм?
– Він самий, Пітере, він самий. – Сказала наостанок Люссі і захлопнула двері кімнати.
– Яка ж все-таки цікава дівчина... – Пошепки промовив хлопець і з посмішкою на обличчі пішов накривати на стіл. 
Хоча він і дорікнув Люссі, що вона запізнилася на вечерю, на столі все ще нічого не було готово.
Тим часом дівчина впала на своє нове ліжко і голосно заскиглила.
– А-а... Ну чому таке стається тільки зі мною? Чому я не можу жити нормальним життям, як решта людей. Ну ні! Обов'язково мені треба натрапити на дідугана з довбаною люлькою і потрапити невідомо куди, де діється всяка чортівня!
Люссі взяла подушку і швирнула в стіну зі всієї сили.
– Ах, як грубо! Не слід так виражатися простій смертній про мене і взагалі, який я тобі дідуган? – пролунав чийсь голос з-за вуалі штор. 
Молода аристократка дуже повільно, трохи з переляком, повернула голову в бік вікна.
На зовнішній стороні підвіконня сидів молодий чоловік в старомодному костюмі та світлим  кучерявим волоссям. На колінах він тримав вульгарно вдягнену дівчину з маленькими ріжками на голові та кажанячими крильцями на спині. Було лише дві деталі, які не давали Люссі спокою. Це те що в цього чоловіка були ті самі глибокі блакитні очі та чудернацький бінокль, як в того старого з потягу. 
– Ах ти ж клятий баране, а ну швидко поверни мене назад! - дівчина з розгніваним обличчям та бойовими викликами гайданула у вікно на чоловіка. 
Він розтанув в повітрі, а суккуб, яку він тримав впала вниз. 
— Ну чого ж ти так, який я тобі баран? Я всього навсього нижче божество.– незнайомець ніби з під землі опинився біля шафи.– І ще дещо, ти тепер мене можеш називати Гільт. Раніше я думав, що ти не заслуговуєш такої честі, щоб називати моє ім'я, але мені тебе стало шкода, тому тепер можеш. – Гільт скривив своє лице в неприємній усмішці.
– Ах, яка честь. Та краще б я тебе знать не знала, але була б вдома зі своєю родиною, а ти...! Ти все зіпсував! – Гнів на очах Люссі змінився слізьми, які вона так довго і старанно стримувала. 
– Як жалюгідно споглядати божеству слабкість смертної...
– Що...? Ти щось казав?
– Нічого, я прийшов сказати, що додому ти не повернешся, до мене тільки нещодавно прийшов лист з небесної канцелярії, що ти тепер не просто смертна, яка по моїй забаганці потрапила сюди. Ти виступатимеш в якості жертвоприношення на обряді з наступом свят. Це велика честь! 
– А після того дурного обряду я зможу повернутися назад, додому?– сказала Люссі, витираючи сльози з почернонілих повік. 
– Повторю для тебе вдруге, додому ти не повернешся! Тебе на обряді розчленують, відділять ручки та ніжки від тулуба і все згодують  королеві фавнів. 
– ...Що!? А когось іншого ти не міг вибрати!?
– Як егоїстично з твого боку! Міг звісно, але ти перша незаймана та цнотлива особа жіночої статі, яка мені трапилася. 
– Та не могла я бути першою! А припустимо, якщо я до тих пір вже не буду незаймана, то ви мене відпустите? 
– Не знаю я! Але перевіряти не раджу! – лице Гільта побагровіло від злості.– Ти, звичайна смертна, що собі дозволяєш? Це велика честь! Не кожному таке перепадає! І якщо з тобою щось станеться у мене будуть великі проблеми!
– Значить слухай сюди, по-перше, я не вірю в богів, а по-друге, ніхто не сміє командувати, що робити з моїм тілом! Захочу, буду не те що не цнотлива, я безсмертною стану! 
– Слухай... А це як варіант.– Гільт підніс палець до підборіддя та задумався. – Мені не в задоволення, що звичайна смертна, яка ні в чому переді мною не провинилася буде в свої молоді роки помирати в тяжких муках. А так якщо ти станеш, наприклад ельфом чи вампіром, то вся відповідальність переходить з моїх рук в руки того хто тебе зробить безсмертною. 
– А чого це ти раптом, таким добрим став? Ти ж начебто мав мене в жертву принести.
– На роль жертви у мене є інша кандидатура хе-хе... – в очах божества заграли вогники зла.
– Ну добре, мене це не стосується, а де ж знайти мені цього вампіра чи ельфа?
– Так ти ж його вже зустрічала, від тебе віє запахом вампіра... Аааах... Мене зараз знудить... Не переношу запах крові. — Гільт підняв долоню до лоба, ніби ось-ось втратить свідомість.
– Не треба розводити драму, тим паче в моїй кімнаті. Забирайся звідси! Мені треба переодягнутися.– Люссі обернулася до ліжка та почала відкривати дорого упаковану коробочку. 
Помітивши, що Гільт не зник, а спостерігає, єхидно посміхаючись, вона почала руками відганяти чоловіка з кімнати.
– Киш звідси, дурне божество!
– Хм! Як грубо, ні грама поваги! – І лопнув він в повітрі, наче мильна булька.