1

Потяг був в дорозі вже декілька годин, які здавалося б тягнулися вічність. У вікна стукали краплі холодного осіннього дощу, а на скло поприлипали багряні кленові листки. Небо вкрилося блідими фіолетовими та рожевими плямами. Зовні царював вечір, а на Люссі, яка сиділа на нижній поличці в купе нахлинула туга за домом, нахлинули думки про сім'ю. В сім'ї аристократів вона з малку відрізнялася від своїх братів і сестер. Не було в неї жаги до багатства, золота та діамантів. Ходили слухи, що до неї хотіли зісватати сина самого герцога, оскільки її рід мав дуже багату історію та впливовість. Молода леді навчалася в пансіон благородних дівчат. Власник пансіону, скряга містер Чарльз не зміг його в подальшому утримувати, бо програв всі кошти закладу за азартними іграми в казино. Пансіон закрили, а учениць відправили до батьків та  родичів назад додому. Причин закриття, звісно, не оголошували але які саме причини і так всі здогадувалися, от не було такої людини, яка не знала про слабкість містера Чарльза до покеру та великих ставок.
Ось і Люссі Картер ледь встигла придбати квиток на потяг. Дорога її була далека але краєвиди за вікном не давали змогу засумувати. Гігантських розмірів валіза з срібною ручкою, на якій було вирізьблено візерунок з трояндами, стояла на подолі бордової, трішки довшої за п'яти сукні. Ця сукня в поєднанні з капелюшком, на якому тримався кремезний чорний бант, а стрічки які з його звисали туго обв'язували підборіддя, створювали дуже чаруючу картину. Ніби якийсь митець з надзвичайною силою фантазії створив образ, на перший погляд тендітної 17-ти літньої  дами, яка була зі смаком одягнута в шовк, а з голови на добре виражені від тонкої талії, зав'язаної шкіряним корсетом, плечі спадали руді довгі кудрі.
Обпершись капелюшком на скло вікна, дівчина споглядала вдалеч, мигцем проходила поглядом двері купе, чи не зайде провідниця запропонувати чаю, а чи якийсь пасажир, який розділить частину шляху за цікавою бесідою. 
Локомотив монотонно торохкотів. Дощ все ще не зупинявся і лив як із відра. "Оце так осінь цьогоріч щедра на зливи"- пошепки здійнялась думка з уст Люссі. 
Невдовзі з тісного коридору в вагоні почулися кроки, а потім і голос провідниці, яка дуже чітко та голосно вимовляла кожне слово: "Шановні пасажирі, скоро відбудеться зупинка на залізничній станції "Стерлінг"! Прошу підготуватися до зупинки та при необхідності зібрати речі!"
Потяг наближався до міста, безліч людських голосів на вокзалі перепліталися між собою, створюючи какофонію, від якої голова обертом йшла. Молода аристократка мотивувала себе це перетерпіти тим, що на наступній станції повинна була відбутися її зупинка. Вона вже уявляла як її старший брат, який в майбутньому мав би бути головою і честю їх фамільного роду, приїде зустрічати її на кареті з трійкою білих скакунів, з власним кучером та казково одягненими лакеями.
Поринувши у фантазії, Люссі не помітила, як до неї в купе зайшов старенький згорблений чоловік в чорному костюмі та тростинкою з металевою ручкою. У нього були закручені вуса та чудернацький бінокль. Зайшовши всередину, він ,від старості глибокими, блакитними очима оглянув свою сусідку по купе з ніг до голови, тихим скрипучим голосом привітався і сів на поличку перебирати речі в своїй валізі. 
– Далеко шлях тримаєте? - з дитячою цікавістю в своїх зелених очах спитала Люссі.
– Та де ж там, в Данфермлайн, кучер зламав руку, а на свою заміну в його нікого не знайшлося. От і доводиться пихтіти в цьому душному локомотиві. А ви, юна леді, аристократка? 
– Ах, як ви здогадалися? Я просто дочка графа, що правда так помітно? 
– Такий шовк з якого виготовлена ваша сукня не кожен смертний собі дозволить.
Настало дуже незручне мовчання.
– А ви?- перервала нестерпну тишу дівчина 
–Що?
– Аристократ? 
– Ну думаю, по тому,що я тобі розповів про кучера вже будь-хто здогадався би що так.
– А я не будь-хто! - надула щоки Люссі.
Старий чоловік не звернув і граму уваги на її, і далі продовжив шукати щось в своїх валізі.
Пройшла чи то мить, чи то вічність і дідуган вийняв з своїх речей люльку, насипав туди тютюну і запалив.
– Але ж за правилами, куріння в вагоні заборонено... - заговорила молода аристократка.
– У моїй реальності немає правил, Люссі Картер.– Єхидно посміхнувся чоловік.
– А і доречі, хотіла сказати, що я теж прямую в Данфермлайн, там моя домівка... Стоп, що!? Звідки? Я вам не казала своє ім...
Кімната купе наповнилася густим димом, який вилітав з люльки старого аристократа і якимсь чином Люссі охопила сонливість. Вона почала повільно сповзати з стіни на поличку і скрізь сон останнє що вона побачила та чула було те, що старий встав зі своєї полиці, підійшов до неї і накрив своєї зморшкуватою рукою їй очі, сказавши зовсім інакшим голосом, ніж у нього був до цього:
– Це вже немає ніякого сенсу...
І все охопила заполонила пітьма.