Глава Друга ( продовження 17)

Пасажири масово почали кричати та бігти хто куди. А до Кайрина прийшло усвідомлення, що це за істота напала на лайнер. Це Бог Омани! Він дуже добре знав історію, і це точно був він, хоч і вважався вбитим сімсот років тому. Кайрин різко опустив голову і закричав:

— «Це Бог Омани! Не дивіться на нього! Чим більше на нього дивляться, тим сильнішим він стає! Не дивіться!»

Але попередження було сказане запізно. Крізь дим майже впритул наблизилося велетенське темне обличчя. Воно нагадувало обличчя землянина, навіть очі звичайні, темні. Але лису голову наче огортало павутиння. Обличчя, повільно обертаючись, споглядало усе приміщення, а кожен, хто дивився на нього, просто завмер, як укопаний.

Кайрин та ще кілька пасажирів могли рухатись. Перше, що спало Кайрину на думку, — це врятувати Іалу. Він приблизно пам'ятав, де вона сиділа за столом. Він, не піднімаючи очей і прикриваючи їх лівою долонею, наче від променів сонця, побіг у бік Іали. Він майже врізався у неї, але вона навіть не поворухнулася. Він, обережно торкаючись її, наблизився правою рукою до її обличчя і закрив їй очі. За кілька секунд вона неголосно застогнала і промовила:

— «Що це таке...»

Кайрин вигукнув:

— «Іало, нахили голову! І не дивись угору. Тільки на підлогу!»

Вона слухняно зробила те, що він сказав. Кайрин схопив її за руку і поспішив у бік виходу з приміщення. Обшивка судна, може, й витримає удари цієї істоти, а от прозора напівкуля — навряд чи. Якщо Бог Омани вирішить її розбити, загинуть усі. Дозволити загинути Іалі Кайрин ніяк не міг! Вона зляканим голосом запитала Кайрина:

— «Куди ми біжимо? Що це за потвора?»

Кайрин, не обертаючись і оминаючи лежачих та стоячих пасажирів, відповів: — «Це Темний Бог Омани. Усі гадали, він мертвий, а виявляється, що він цілком живий. І ми прямуємо до виходу. Підемо десь у ніс корабля. Там перечекаємо. Може, відчепиться».

І, наче почувши Кайрина, Бог Омани почав тиснути на скло напівкулі. Почувся дзвінкий хрускіт. Напівкуля дала тріщину. Із гучним свистом повітря почало залишати приміщення. Кайрин по звуку здогадався, що трапилося. Він прискорився. Ось і обриси виходу з приміщення! Але десь біля лівого плеча почувсь дитячий плач. Кайрин уже перетнув межу виходу, але Іала висмикнула руку і сказала:

— «Я заберу дитину!» — і, сказавши це, кинулася у той бік, де чулися дитячі ридання.

Кайрин не встиг зреагувати і лише обернувся. У цей момент Бог Омани, щосили стискаючи скляну напівкулю, зміг її зруйнувати. Вона спочатку пішла великими, дзвінкими тріщинами, а потім, наче вибухнула назовні. Останнє, що побачив Кайрин, — це як Іала, тримаючи на руках дитину, злякано дивилася на Кайрина, піднімаючись у повітря. І ще він встиг побачити, як, мов божевільний, до виходу біг Бальтор, тримаючи жінку і дитину. Але спіткнувся і впав. І він, і дитина почали підійматися у повітря... Двері аварійної герметизації гучно зачинилися перед Кайрином...