Глава Друга ( продовження 11)

Бальтор скорчив якийсь мімічно незрозумілий вираз і теж вигукнув у відповідь:

— «Та що ти говориш! Закохався він! Що це за закоханість — хвостом усюди ходити і слова не сказати! Нісенітниця вся твоя закоханість! То вперше в житті побачив справжню красуню, от тобі в голову й ударило, бо жодного разу ще в ліжку не був з жінкою! А може, я так само закохався? Не спадало тобі на думку таке? Ні?»

Кайрин зміряв Бальтора зневажливим поглядом, наче щось справді мерзенно огидне, і відповів:

— «Ти закохався? Та ти б спочатку серце собі відрости! Або хоча б імплантуй собі його аналог, а потім уже про кохання говори щось! Це все через твою тупу фразу, що ти будеш першим у жіночих серцях. А тепер ти навіть і в цьому виявився не першим, і навіть не другим, а просто ніяким! Така потвора, як ти, не може кохати і ніколи не зможе!»

Очі Бальтора вкрилися вологою пеленою, ніби зараз могли потекти сльози, але він стримав їх. Він скривився і сказав:

— «Я іноді просто хочу тебе вдарити. Так сильно, наскільки можу, щоб ти й проковтнути не міг!»

Кайрин різко зірвав окуляри і заволав:

— «Ну то вдар! Давай! Вдар мене! Ти завжди був лише огидним шматком варвара, який маскується під ученого! Усе, що ти можеш, це тільки сміятися та з хвойдами у ліжку колупатися! Нікчемний варвар!»

Після цих слів виникла напружена, мовчазна пауза. Бальтор зі скривленим ротом та стиснутим кулаком дивився вологими очима на Кайрина. А Кайрин, сповненими огиди і гніву очима, спалював поглядом Бальтора.

Та ось у якусь мить обличчя Кайрина знову набуло спокійного виразу. Він знову надягнув окуляри і, розвернувшись, спокійним голосом сказав Бальтору:

— «Я так і знав, що ти навіть вдарити не зможеш. Ти нічого насправді не можеш. Я не хочу тебе більше знати».

І, сказавши це, почав відходити. Але вслід він почув уїдливий голос Бальтора:

— «А знаєш, що я тобі скажу? Я розв’язав те рівняння! Пам’ятаєш? Те саме, яке було у суперечці! Я розв’язав його сам, без чиєїсь допомоги. Наш куратор надав мені те рівняння, і я його розв’язав! Тож не задирай носа, не такий ти вже й розумний!»

Кайрин зупинився і, не повертаючись, відповів:

— «Звісно, я знаю, що ти розв’язав те рівняння. Ти після того програшу ходив темний, мов хмара. Я власноруч виправив те рівняння, щоб воно було набагато легшим, ніж оригінальний варіант, і попросив куратора, щоб він тобі дав виправлений варіант. Це був єдиний шанс повернути твій стан до норми — дати тобі повірити, що ти розумний!»

І, сказавши це, неквапливо попрямував у бік свого номера.