Глава Друга ( продовження 4)

На лайнері не було суворої дисципліни. Капітан, як і його підлеглі, могли вільно переміщатися та спілкуватися з пасажирами. А для того, щоб обстановка була ще більш відкритою, навпроти терміналів керування були розміщені майстерно виконані столики у біло-золотій гамі та зручні стільці блакитного кольору. За цими столиками, як і в їдальні, можна було насолодитися смачними напоями та скуштувати смачну їжу.

Саме до цих столиків і прямував Кайрин. Він встиг простежити, що Іала йде у напрямку пультів керування, і вирішив спостерігати за нею якомога ближче. Він розташувався майже за найближчим столиком. З такої відстані споглядати за янголом Іалою — незрівнянне задоволення. Вона була майже поруч...

Кайрин замовив собі якийсь сік і, обпершись на руку, благоговійно спостерігав за тим, як неквапливо, але чітко й розмірено Іала виконує свої обов’язки. Несподівано замріяну ідилію закоханості грубо перервав голос Бальтора, який здався Кайрину найогиднішим у Всесвіті. Той, різко сівши перед Кайрином, затуливши собою Іалу, обурено гукнув:

— «Так от ти де! Ти чого тут сидиш? Там таке діється! Там один із квазарів щойно вибухнув! Ти взагалі уявляєш, як це рідко буває, а ми стали свідками такої події! А ти незрозуміло де вештаєшся!»

Кайрин роздратовано відповів, нахиляючись то вправо, то вліво, намагаючись побачити Іалу за кремезним торсом Бальтора:

— «Та байдуже мені на твої квазари! Хай там вони всі вибухнуть разом! У мене є важливіші справи!»

Бальтор, не розуміючи, став кліпати очима. А потім посміхнувся і напівобернувся, і теж почав спостерігати за Іалою під час роботи. Його обличчя набуло рис хтивості, і він сказав:

— «Справді, важливіші, друже! Така смачна справа...»

Але завершити він не встиг. Кайрин роздратовано смикнув його за лікоть і злобно, стримано вигукнув:

— «Якщо ти зараз не замовкнеш, я виллю цей сік тобі на голову!»

Бальтор зареготав, розвернувся і, сміючись, сказав:

— «Ну то чого ти до неї не підійдеш? Чого сидиш тут, слини пускаєш?»

Кайрин сіпнувся від почутого так, що окуляри з’їхали, і збентежено залепетав:

— «Я... Чого... Ну... цей... там... слушний час...»

Бальтор посміхнувся і, примруживши очі, сказав:

— «Ну хочеш, я підійду начебто від тебе?»