Розділ 5

Дзвін згори не припинявся — навпаки, здавалося, що він намагається достукатися до кожного з них. Ніби хтось там, нагорі, сидів і дзвенів магічною тацею, натякаючи на очевидне: ну ви йдете чи ні?

— Це Академія кличе нас, — похмуро констатувала Тайра. — Здається, їй набридло чекати.

— А мені здається, що це ректор, який побачив, що головна зала досі не прикрашена, — пробурмотів бойовик, застібаючи плащ. — І тепер він крутить у руках той величезний дзвін дисципліни.

— Він боїться навіть діставати його, — втрутилася алхімічка. — Після минулого року.

— А що було минулого року? — запитав Мілс, який усе ще стояв біля Марри так близько, що в тієї буквально тремтіли пальці, пітніли руки й підкошувалися коліна.

Алхімічка скоса подивилася на нього:

— Один старшокурсник вирішив, що може прикрасити залу вогняними кулями. Ректор ударив дзвоном так, що той хлопець тиждень чув голоси предків і перестав підходити до вогню ближче ніж на три кроки. А сам знаєш, які у вогняних магів родини. Тож усі канікули ректору довелося терпіти потік родичів. Справді не пам’ятаєш? Цікаво, чим же ти був зайнятий того року…

Мілс покашляв, почервонів і трохи відсунувся від каміна.

Марра теж почервоніла, бо згадала, що того року Мілс упадав за помічницею пекаря в місті, а вона — звісно ж — за ним.

Староста зітхнув так, ніби йому належало очолити експедицію на край світу.

— Усе. Усі встаємо. Беремо прикраси. Розходимося по парах. Швидко.

— По парах? — удавано здивувалася Маїса. — Ну треба ж, яка несподіванка.

Вона подивилася на Олівію й старосту. Потім на Марру й Мілса. Потім — на інших.

І в цей момент зверху пролунав новий дзвін — настільки гучний, що стало зрозуміло: або ректор справді знайшов дзвін, або Академія взяла справу у власні руки, тобто стіни.

Староста смикнувся:

— Ви йдете на склад, — вказав він на алхіміків, цілителів і бойовиків, — а ви… — він перевів погляд на решту, — …в головну залу. Там вогонь і вода знадобляться більше.

На складі, звичайно, було безпечніше. У теорії.
А от на практиці — всі знали, що саме там зберігаються експерименти минулих років, дивні зачаровані гірлянди, сувої, що шиплять при відкритті, і вінки, здатні вкусити за руку, якщо підійти без належної ввічливості та поваги.

— Якщо щось рване — за нас ніхто не платитиме. — Тихо сказала одна з цілительок.

— Гаразд, ходімо, — буркнув Велс, поправляючи ремінь з інструментами. — Якщо мене проковтне коробка з торішніми прикрасами, передайте батькові, що я загинув героєм. І хай він не платить Академії за мій повторний курс, — додав він похмуро.

— Скажемо, що ти помер дурником, — хмикнула Тайра й штовхнула його вперед.

Алхіміки, цілителі й бойовики гуртом рушили до сходів, і в цей момент десь у глибині Академії щось неголосно… чхнуло і нявкнуло.

Олівія здригнулася:

— Це було… схоже на кота?

— Це було схоже на те, що хтось уже заліз на склад у найдальший, запилений і абсолютно проклятий відділ, — похмуро озвався бойовик.

Група зникла за поворотом.