Розділ 4

Золота карта повільно мерехтіла, ніби насолоджувалася увагою. На ній чітко проступало серце — і дві переплутані лінії, ніби хтось дуже старанно намагався зв’язати два клубки ниток, але тільки ще більше все переплутав.

— Ні-ні-ні. Так не повинно бути, — прошепотіла Василина. — Ця карта ніколи не змінюється сама.

— Тобто… — протягнув бойовик. — …ми приречені?

— На романтику? — уточнила Тайра сухо. — Чи на смерть?

— Іноді це одне й те саме, — зауважила алхімічка.

Карти здригнулися від сміху студентів, знову спалахнули — ніби Академія підморгнула всім одразу.

У Мілса був вигляд людини, яка абсолютно точно не повинна була сюди потрапити, але все ж прибігла — поспіхом, квапливо і по дорозі встигла посковзнутися щонайменше двічі.

— Я… — почав він і одразу ж поглянув на Марру. — Ти… е-е… Ти тут?

Марра, здавалось, перестала дихати.

— Ні, — прошепотіла Олівія. — Все. Вона померла. Доведеться замовляти місце в некромантів. Зі студентською знижкою.

— Я жива! — пискнула Марра, але звучало це як тихеньке «няв».

Мілс почервонів. Вогник на його долоні спалахнув так різко, що Велс рефлекторно прикрився якимось мішком.

— Гей! — вогневик поспіхом загасив полум’я. — Я не хотів! Просто… тут темно… і я шукав… когось…

Карти знову спалахнули.

Серце засвітилося яскравіше.

Переплутані лінії плавно розтягнулися — і додалася ще одна — третя. Наче магія, дочекавшись слушного моменту, вирішила вставити й свої п’ять копійок.

— О, ну просто чудово, — буркнула Василина. — Тепер це ще й комбіноване втручання. Таких мені на заняттях не показували.

Маїса тихо присвиснула:

— Схоже, хтось чогось від нас хоче.

— Або когось, — додала Тайра, глянувши на Олівію і старосту, які раптом стояли трохи ближче одне до одного, ніж хвилину тому.

Староста знітився, зробив крок назад — і тут же посковзнувся на крихітній льодинці, що виникла з повітря. Олівія автоматично схопила його за лікоть. Льодинка зникла, ніби її й не було.

— Вибач, старосто…

— Я, взагалі-то, Долс, — пробурмотів він, досі тримаючись за її руку. — А не лише «староста».

— О-о… — Олівія почервоніла ще сильніше. — Долс… гаразд.

Марра, дивлячись на Мілса, все ще боролася з бажанням провалитися крізь землю.

А Василина важко видихнула:

— Добре. Гаразд. Отже, просто приймемо, що не слід було намагатися дізнаватися долю в день зимового сонцестояння. Ворожіння — це не іграшка. І якщо вже карти самі втрутилися…

Вона підняла руку, і карти плавно зібралися віялом перед нею — сяйво стало рівнішим, м’якшим, як дихання велетенської сплячої істоти.

— Тоді я озвучу, що бачу.

Усі стихли.

Навіть камін потріскував обережніше.

— Сьогодні, — урочисто вимовила Василина, — кожен із вас отримає шанс. На щось важливе. На те, чого ви давно хотіли… або боялися хотіти. Але є одна умова.

— Ой, зараз буде щось недобре, — пробурмотів Велс.

— Дуже недобре, — погодилась Тайра.

— Умова проста, — сказала Василина. — Ви повинні…

Вона запнулася.

Бо слова спалахнули просто перед її очима:

Зробити перший крок.

— Зачекайте, — насупився староста. — Перший крок… куди? У сенсі — до кого?

Але відповіді не було.

— Так! — староста першого курсу підняв руки, ніби намагаючись зупинити розігнаний поїзд. — Мені взагалі-то потрібно було покликати вас усіх прикрашати головну залу та основний хол! Ректор сказав, що якщо до вечора все не прикрасити, він особисто прийде перевіряти дисципліну! А за п’ять днів новорічний бал. Самі знаєте, що буде, якщо ми не впораємося.

— О-о, — протягнув хтось із юних магів.

— Так, він може нас самих замість гірлянд розвісити, — серйозно хмикнула алхімічка.

Долс хотів сказати ще щось суворе, але раптом помітив: на його руці все ще переливався візерунок інею, і такий самий — на руці Олівії.

Він моргнув.

Олівія моргнула.

Маїса, не моргнувши, сказала:

— Вам, голуб’ята, мабуть, варто йти парою.

Олівія тихо пискнула, а староста спробував зробити вигляд, що йому все одно, але раптовий поштовх зрушив його в бік дівчини.

— Гей! — обурився Долс, підстрибнувши. — Не треба мене ні до кого штовхати! Я сам умію ходити!

— Я так і знала, — зітхнула Василина. — Знак переплутаних ліній долі завжди означає, що дві магії стикаються сильніше за норму. І… — вона поглянула на другу карту, ту, що сама собою висунулася вперед. — І що втручання триває.

Карта мигнула.

І в цей момент зверху почувся дзвін, наче хтось ударив по величезному дзвону.

— Що це? — спитала Тайра.

— Це… — староста першого курсу насупився. — Звук іде з головної зали.