Розділ 2

Василина ковтнула — карти продовжували тихо світитися, ніби під ними лежав маленький кишеньковий світанок.

— Гаразд… перше запитання? — обережно спитала вона.

— Про кохання! — вигукнула знахарка Маїса.

— Про долю! — крикнув алхімік Велс.

— Про те, виженуть мене після іспитів чи ні… — пискнула Олівія.

— Про те, чи прийде Мілс, — видихнула Марра так тихо, що, звісно, почули всі.

— Ні, — буденно сказав один із бойовиків. — Давай краще дізнаємось, коли мене почнуть поважати.

— Коли перестанеш усе ламати, — не підіймаючи очей від конспектів, відказала Тайра.

Василина підняла руки:

— Стоп! По одному. Інакше карти образяться.

Вона глибоко вдихнула, торкнулася першої карти — і та сама перевернулася, ніби хтось невидимий подув.

На столі лягла карта «Подвійний Шлях».

— Це… цікаво, — пробурмотіла Василина.

— Що означає? — насторожено спитала Олівія.

— Що сьогодні долі… переплітаються. — Василина обережно посунула карту, ніби та могла вкусити. — Цей знак означає, що кілька людей отримають… е-е… взаємний вплив.

— У якому сенсі «взаємний вплив»? — буркнув бойовик.

— У поганому?! — Олівія зблідла.

— У… магічному, — зітхнула Василина і виклала другу карту.

У каміні раптом спалахнуло надто яскраво, іскри полетіли просто в стелю, і хтось із вогневиків обережно сказав:

— Е-е… я цього не робив.

З кутка тихо нявкнуло.

Студенти дружно озирнулися.

Кота, звісно, не було.

— Так… — Василина перевернула наступну карту. — Це для… Олівії.

Олівія здригнулася:

— Для мене?!

— «Рівновага сил». Хм. Карта каже, що в тебе буде стільки магії, скільки… е-е… у того, хто знаходиться поруч.

— Це як? — кліпнула Олівія. — Якого «поруч»?

У цей момент двері аудиторії відчинилися, і на порозі з’явився староста першого курсу — розмірений маг води: високий, зібраний, ввічливий і дратівливо ідеальний.

І абсолютно нічого не підозрюючий.

— А я вас шукаю, — сказав він. — Декан просив допомогти прикрасити Академію, раз ми тут лишилися. Хоч би сніжинок десь понавішали.

Він замовк.

Тому що в ту ж мить Олівія, яка зі страху підскочила, вирішила начарувати щось зовсім безпечне — довести, що магія води її інколи слухається.

Це мала бути слабенька іскорка. Ледь помітна. Реально кілька сніжинок.

Та спалахнуло так, що половину людей біля каміна осліпило. А на голову старості впав добрячий замет снігу.

— Е-е… я… здається… це було трошки більше, ніж сніжинка, так? — прошепотіла Олівія.

Староста ледь перевів подих.
— Здається, — повільно сказав він, — не те слово.

А десь у глибині коридору щось задоволено муркнуло.

— Це точно не я! — пискнула Василина. — Але карти кажуть, що сьогодні долі будуть… е-е… перекидатися. Магія — мінятися. Впливи — збігатися.
— А конкретніше? — спитав бойовик. — Я хочу знати, коли перестану все…

Він не договорив, бо в нього в руках раптом спалахнув ідеальний щит, рівненький, як на ілюстрації в підручнику.
Він, приголомшений:
— Ого. Я так ніколи не вмів.

А поряд чхнула алхімічка й випадково підпалила край килима.
— Е-е… — промимрила вона. — Це що, вогняна магія?..

Вогневики витріщилися на неї так, наче вона зазіхнула на їхню родову гордість.

Василина глянула на карти.
Карти глянули на неї.
І світилися.

— Так… друзі… — вона обережно відсунула колоду. — Мені здається, магія сьогодні жартує з нами.
— Магія не жартує, — обурився Велс.

За його спиною тінь кота піднялася на задні лапи, облизнулася і зникла за шафою.
— …зазвичай, — додав він тихо.

Василина потягнулася до останньої карти — підсумкової. Але карта сама перевернулася. І на ній був золотий знак, якого студенти раніше не бачили.

— Це… що? — прошепотіла Марра.
Василина ковтнула:
— «Втручання». Це дуже рідкісна карта. Вона означає, що… хтось сьогодні вирішив втрутитися. І це не студент, не викладач і навіть не магія.
— Хто? — спитали всі разом.

У цей момент:
Світильники спалахнули рівно через секунду після того, як хтось сказав «хто?»
Іскри з каміна зметнулися вгору.
По стіні прослизнула тінь з хвостом.
А десь угорі почувся дзвін.