6

— І що будемо робити? — спитала Марина.

Вони сиділи, всі, разом з котами, в затишній кав’ярні, котра перша на шляху трапилася. Ну, не будеш же заради насолоди дурного демона сидіти в машині посеред поля і радитись. Тим більше, той рогач вважав, що вони повинні поїхати за грошима. За сумкою готівки, він таке в кіно бачив. А банківські переводи він не сприймав, не розумів, та й звідки в нього, демона нижньої ланки, банківський рахунок? В нього навіть паспорта нема. І в людину ві поки перетворюватися не вміє. Це він думає, що поки, Аврелія була впевнена, що там мізки потрібні і він ніколи не навчиться.

— В мене нама стільки грошей, — сказала Аврелія. — Та навіть якщо я займуся шахрайством, почну виправляти ауру і знімати прокляття в десятому коліні по чоловічій лінії, до кінця новорічних свят я стільки не назбираю. А цей придурок навіть не зміг визначитися, якого саме числа той кінець. Може взагалі завтра. А якщо він забере кулю з собою…

І вона схлипнула.

— Так, без паніки. Щось придумаємо, — суворо сказала Маринка, а чорний кіт втішаюче потерся головою об руку.

— В когось позичим? Повну сумку? — з сарказмом спитала Аврелія.

— Ну, він же не уточнив, якими купюрами. І щось я сумніваюся, що в нього вистачить мізків перерахувати. Мені здалося, що він взагалі рахувати не вміє і не дуже розуміє, що таке ті гроші. Надто дивні суми називав і впевнено говорив тільки про повну сумку.

— Пропонуєш назбирати сумку грошей по одному долару? — з сумнівом спитала Аврелія і стала промокати сльози, бо потікша туш нікому не личить і в справах не допомагає.

Демон продемонстрував саме м’ятий долар в якості зразка грошей. Так що хоч з цим була якась визначеність.

— Як варіант.

— Добре, де будемо їх брати? В банк я з таким не поткнусь. Навіть якщо зберу всіх родичів і вони дозволять брати свої. Зазвичай люди намагаються брати великими купюрами. А тут…

— Колядникам будеш роздавати, — підказав чорний кіт.

Обидві відьми подивилися на нього з сумнівом. А рудий, котрий сидів поруч, підскочив і тихо-тихо, але радісно-радісно сказав:

— Я знаю, де можна таке взяти.

***

Пізно ввечері, та майже вночі з двадцять дев’ятого січня на тридцяте, дві відьми і два кота їхали в позашляховику по сільській дорозі. На цей раз тихо і обережно їхали. Бо раптом хтось візьме, зупинить тих гонщиків (хоча Маринка не дуже розуміла як), а в них тут повна спортивна сумка грошей. Доїхали вони на цей раз не швидко, а потім іще й демона довелося чекати, бо в нього виявилися важливіші справи, як він зволив зверхньо повідомити.

Те, як обмінюють заручників на гроші, він мабуть піддивився в кіно про злочинців. Бо поводився саме так. Велів відкрити сумку і продемонструвати вміст. Потім сказав, щоб сумку до нього доволочив рудий кіт, бо він був самий безпечний на вигляд. Ну, рудий чесно спробував, бо сперечатися там було марно. І навіть зумів протягнути з пів метра. А потім шматок криги закінчився і справа далі не пішла.

Наступним кандидатом на доставлення сотень тисяч грошей до бідного і нещасного демона став чорний кіт. І він, мабуть, за великого бажання, зміг би навіть доволочити те багатство. Але він так достовірно сковзив лапами, розкидав на всебіч сніг і бурмотів лайку, що і його було відпущено з миром.

Аврелію нещасний рогач, чиї роги на вигляд були більші, ніж вдень, мабуть боявся, тому вибір зупинив на Марині. І вона, нарешті, ту сумку доволокла. Нести не хотіла принципово. От іще, заради якогось винторогого козла старатися і надриватися.

На зелені купюри з портретами президентів невідомої йому країни він дивився, як баран на нові ворота. Трішки подумав. Вислухав натяки Марини на те, що мерзнути тут цілу вічність вона не збирається і ще трішки, і прокляне його, після чого жінки козлу більше не знадобляться, бо буде нічим. Некромант вона, чи хто?

— Пришелепувата! — врешті визначився демон з тим, що б такого цікавого сказати . Щось пробурмотів, кинув скляну кулю в сніг і з неї відразу ж вивалилось троє чоловіків, схопив сумку і зник, насмердівши наостанок тухлими яйцями.

— Придурок! — заволала Аврелія, кидаючись до коханого чоловіка і не знаючи, бити його буде, чи обнімати.

— Утікайте, бовдури! — підтримав її чорний кіт.

А рудий притулився до Маринки, котра взяла його на руки і був просто щасливий і гордий собою. Бо його план повністю спрацював.

***

— Що ви йому всучили? — питав вже дійсно вночі коханий чоловік, коли всі щасливо повернулися додому, разом з котами, гостями і вином з котрого збиралися варити глінтвейн.

— Гроші дали, зелені, цілу сумку, як він і хотів, — відповіла Аврелія, відсуваючи його від себе ліктем, бо заважав вареники ліпити. Краще б допомагав, чесне слово. — Просто з маленьким таким додатковим написом «сувенір». Рудий на складі магазина ночував якось, де таким торгують. Правда, їх там було не дуже багато, так що під тими сувенірами були ще й нарізані рекламні журнальчики зі знижками, котрі Маринка постійно в магазинах бере. А за гроші ми заплатили. Залишили справжні з запискою. Хоча навряд хтось би запідозрив двох котів в крадіжці.

Коти, котрі гарно лежали на диванчику, дружно на неї подивилися і мрявкнули, так, про всяк випадок.

— А іще тепер в нас два кота. Так що як собі хочеш.

— Та хоч три, — не став сперечатися чоловік і таки обійняв свою відьму. — Котом більше, котом менше. Головне, що все добре.

А десь далеко-далеко одна шахрайка, котра випадково викликала демона, била того демона сумочкою між ріг і питала, чому він вважає її ідіоткою? А демон не вважав, і не розумів, чим ця жінка знову незадоволена. А іще розумів, що смертні йому теж не подобаються.

Може до якихось гномок з ельфійками почати залицятися?