4

— Так, — Марина поклала на столик чашки з кавою, урочисто відкрила колоду і витрусила карти на долоню. Нові, блискучі.

Аврелія в картах таро не розумілася. Знала тільки що там є класичні колоди і некласичні. А іще що все залежить від того перевернута картинка, чи ні. Яка саме колода була в руках Марини вона звісно не зрозуміла, але картинки були гарні, хоч в рамочку їх вставляй і по стінах розвішуй для антуражу.

— Так, — сказала Марина. — Давай спочатку на «так» чи «Ні».

— В сенсі задавати питання? Дивне якесь ворожіння.

— Нормальне. І відразу зрозуміло чи нічого не збиває. А то є любителі чіплятися і плутати. Так їх найпростіше виявити. От наприклад… моя подруга заміжня?

І витягнула карту. Аврелія з сумнівом подивилася на діда з ліхтарем в руці.

— Бачиш, не бреше, — впевнено сказала Марина і наткнувшись на нерозуміючий погляд подруги пояснила. — Не перевернута, значення хороше, значить «так».

— А, — сказала Аврелія, котра чим-чим, а ворожінням ніколи не займалася, особливо на картах. І начхати їй було, що для відьми те перше діло. — Хм… ти забереш рудого кота.

Марина потягнула карту і вони розсипались.

— Дивно, — сказала. — Може питання занадто складне?

Аврелія подивилася на неї з сумнівом.

— Добре, давай простіше. Мій чоловік швидко повернеться?

Карти впевнено відповіли, що ні, продемонструвавши перевернутого дядька на троні.

— Сьогодні? — з підозрою спитала Аврелія.

— Ні, — сказала Марина, продемонструвавши чоловіка, котрий тримав зв’язку палиць.

— Е?

— Десятка.

Аврелія вирішила не розбиратись.

— З ним все в порядку?

Марина витягнула якогось чорта і здивовано на нього подивилася.

— Не в порядку?

Аврелія сама смикнула найближчу карту. І карти, мов знущаючись, на цей раз видали янгола з крилами.

— Може складніший розклад? — спитала Марина.

— Та мені й так все зрозуміло! — сердито пирхнула Аврелія. — Це ж він кидається всім на допомогу, ніколи не відмовляє… не здивуюся, якщо він сам пішов до чогось небезпечного.

— Він в тебе не дурень.

— А якщо часу нема роздумувати? Так, я додому, подивлюсь по маяку де він. Чого ж я його з собою не взяла, га? Уже б знала куди відправлятися.

— Я з тобою! — нервово рявкнула Марина, засовуючи карти назад в коробочку.

— Ей, нас не забудьте! — заволав чорний, кидаючись до стола.

Рудий біг за ним, хоча навряд розумів з чого така паніка. Ну, подумаєш, відьма щось не так наворожила. Та ж вони помиляються через раз і все ворожіння завжди п’ятдесят на п’ятдесят.

Але ось у Маринки, як і у її бабусі дійсно був талант і вона не помилялася. Ніколи. Тому й ворожила по справжньому не часто.