3

Як Аврелія й думала, кіт був здоровішим за всіх здорових.

З кабінету вона винесла кота на руках, бо по морді було видно, що запхати себе в переноску він не дозволить, сіла на стілець і пообіцяла:

— Оселедець гарячого копчення.

— Ур? — зацікавлено відізвалися знизу. — Відьмо, а тобі іще один кіт не потрібен?

— Приблуд не підбираємо, — розпушився симулянт, вмить забувши, шо він ударений в голову хворий.

— Два ж краще, ніж один, — вирішив бути наполегливим рудий. — Чи давай цього прогонимо, я їм менше і згоден на котячі консерви.

— Та я тебе на консерви пущу, — загрозливо промуркотів чорний.

— Так, — рішуче встала відьма, розуміючи, що ще трішки і хтось неодмінно зацікавиться хто тут сперечається. — Ніяких других котів. До Маринки поїдемо. Вона ж заздрила, що в мене є фамільяр. Ось і в неї буде.

— А це хто? — проявив незадоволення рудий.

— Скажи їй нехай оселедець купить, — озвався чорний.

А Аврелія подумала, озирнулася на двері кабінету, швидко, поки не отямився, утрамбувала чорного в переноску, слідом запхала рудого, впіймавши його за шкірку і поволокла це багатство до виходу. А коти сиділи, притулившись один до одного і мовчали. Мабуть були в шоці від її рішучості.

— Якась вона в тебе нервова, — сказав рудий, коли вони були вже на півдорозі до Маринки.

Аврелія ще й в магазин по дорозі заскочила, а то ж як в гості до подруги, без чогось смачненького, зате з рудим чудовиськом в якості подаруночка?

— Відьма, — філософськи озвався чорний. — Ще й заміжня. Чоловік нервує її, а я страждаю. Ти головне своїй не дозволяй заміж. Особливо за справжнього некромансера. А то це в книжках і серіалах вони мерців піднімають і світ хочуть завоювати, а насправді привидів ганяють і діри в міжсвіття латають. Не чоловік, а якась альтернативна швачка.

— Мря… — відізвався рудий так, що прозвучало як матюк.

— Опудало зроблю, — пообіцяла Аврелія, не відриваючи погляду від дороги, а то десь тут мав бути поворот, але він ховався.

— Коли здохну, обов’язково, — не розгубив ні краплі своєї філософічності чорний. Мабуть качалка все-таки щось в його голові зтрусила.

Маринка гостям зраділа. Сама витрусила з переноски котів і обох потримала в обіймах. Замість копченого оселедця запропонувала курятину — обидві порції зжер рудий, а чорний дивився на нього, як бабуся на онука. З іншого боку так же дивилася Марина, правда, недовго.

— Так, — сказала вона включивши кавоварку. — Ти якраз вчасно.

— Тістечка принесла?

— Саму себе, — загадково посміхнулась відьма і таролог в одному обличчі. — В мене якраз нова колода, треба перевірити наскільки потрібно буде підганяти результат. А то ніколи не вгадаєш.

Підганяти результат в термінології Марини означало зі спритністю фокусника замінювати карти, якщо якісь не ті під руку лізли. Ворожити і навіть вгадувати майбутнє вона б могла і без карт, її бабуся взагалі вважала, що немає для цієї справи нічого кращого за курячі кісточки, добре виварені, з загадковими надсічками зробленими тут і там. Але сучасні шукачі майбутнього більше вірять в таро, так що Маринка пішла їм назустріч.