1

Традиційно на новорічні свята Аврелія Ніч сварилася з чоловіком і виганяла з дому кота. Коли раніше, одного разу прямо тобі в день Миколая, коли пізніше, якось майже до Водохреща дотягнули.  Але традицію вона жодного разу не порушила.

Звідки така традиція? Та саме якось склалося.

Не посваритися з чоловіком коли ти відьма і прагнеш домашнього затишку, а твій чоловік на службі і з гиком ганяє потойбічне, котре особливо активне саме в ці дні, доволі складно. І кожен ж рік сподіваєшся, що жодна дурепа не витягне з дзеркала якогось демона (в кращому випадку) під виглядом нареченого, не переплутає слова кидаючи кросівок в невідомість, не зустріне взагалі незрозуміло що, але дуже гарне. А вони ще й дати путають, щось у русалок і домовиків просять, в підозрілі будівлі лізуть. Он в тому році одна дохлого папугу на перехресті закопати намагалася, асфальт ломиком довбала, коли до неї патрульні підійшли. А все чому? Бо місцеві чоловіки набридли, екзотики захотілося. До чого там папуга? А він мав злітати і на крилах принца принести, з мільйонами в кишенях і «ого-го» в штанах.

Чоловіки, до речі, від жінок не відстають. Але у них свої мрії. На кшталт нерозмінної монети номіналом і в десять гривень і чорта, котрий буде робити всю роботу і зробить великим начальником.

А через них всіх чоловік на свята де завгодно, тільки не вдома під боком у дружини. Чи це вона в нього під боком? Якось вони досі не визначилися.

І сказати, що захворів, відмовляється. Бо без нього ж все пропаде і всі загинуть, не інакше. От як тут не сваритися?

А чому кота виганяє?

О, це довга історія.

Якось Аврелія, потомственна відьма і трішки некромайстер, йшла собі додому. Добре так ішла, трішки похитуючись на високих підборах, бо дівич-вечір, коли нарешті видаєш подругу-відьму заміж, то ж святе. А тут дорогу переходить незнайомий кіт. Чорний такий. Кудлатий. Величиною ледь не мей-кун. А нахабства на половину відьом міста б вистачило. Іде собі, хвостом з боку в бік поводить і очима на відьму на підборах блимає.

Знущається, явно. Хоче щоб дурепа на своїх підборах обходити вулицю почала, не інакше.

Ну, вона його з дуру й упіймала, провчити хотіла. Хто ж знав, що ця тварюка ще й розмовляти вміє, та й жере як не в себе, тому мабуть такий і вимахав?

В сенсі, провчити? Ну, бути фамільяром відьми для звичайного кота важко і небезпечно. Вони цього дуже бояться. Бо як не в котел з незрозуміло чим звалишся випадково, так якась потойбічна сутність викраде, щоб відьму шантажувати, а годувати і поїти забуде. В цілому, та іще професія для порядного кота. Це для чарівних, котрі з клітки між пластами світів просочуються і купатися можуть в ядерних відходах без шкоди для свого здоров’я бути фамільяром почесно, ситно і прибутково. Але їх відьми стараються не чіпати, бо в них своїх недоліків повно завжди. А тут взяли і співпали відьма на підборах і кіт, котрому набридло мишей ловити.

Угу, чарівний кіт. Котрий після слів: — «Які статі, який чудовий у мене буде фамільяр!» — не дременув зі всіх лап, а зобразив щасливу втрату свідомості.

В свою чергу відьма втекти не здогадалася. Та й підбори було шкода. Тому, коли це чудовисько прийшло до тями, розпушило хвоста і кинулося до неї обіймати ногу, вона навіть не ворухнулась.

— Нарешті! — заволав кіт, легенько випустивши кігті, щоб не надумала відривати від власної кінцівки. — Господиня! Я так довго тебе шукав! Навіть вирости встиг і майже зневірився! І нарешті Господь послав мені це диво, бо добре я молився!

Так, виріс майбутній фамільяр в церкві. Його там якась бабуся підібрала, поселила, підгодовувала, поки до дітей не переїхала. А кіт залишився. І в бога він вірив щиро. Просто якось по своєму і невідомо в якого.

Цього року, не зраджуючи традиції, Аврелія посварилася з чоловіком двадцять дев’ятого грудня. Хоча сподівалася, що до першого січні силою волі дотягне. Чоловіка вона кохала, вже навіть дітей почала планувати, переконавшись, що він такий і є, як здалося на перший погляд. І сильний, і сміливий, і добрий, хоч і не до всіх, і в побуті не безрукий, і ображати свою відьму нікому не дозволить, і… і красень зрештою. Плечі «о!», руки «ах!», обличчя «і-і-і!», про все інше вона навіть найкращим подругам воліла не розповідати. А то ж стіл слиною закапають, а там їжа, ну, чи карти, як коли.

Ну просто тобі ідеал, а не чоловік. Хоча кохала його Аврелія не за це. Вона взагалі не розуміла за що. Просто кохала. Та й не ідеал він, був би ідеал, вона б з ним не сварилася, просто померла тихо від нудьги, або вигнала на третій день.

— Ось і йди до своїх мисливців качку з апельсинами їсти! Раз вони тобі найдорожчі в світі!

— Багато ти тієї качки наїсишся, якщо якась погань почне через скло просочуватися і скрізь свій слиз розкидати! До відьом воно в першу чергу лізе!

— Нехай хтось інший ганяє його, нежонатий!

— Всі на інших почнуть тикати і що вийде? Ну, Ара, я скоро, запечатаю той прорив і будемо вареники ліпити, — спробував чоловік піти на мирову. — З вишнями.

— З капустою я тобі наліплю! І взагалі, до подруг піду, раз ти до мисливців зібрався! Можеш до завтра не приходити! І не називай мене більше цим ім’ям, я тобі не папуга!

— Відьма! — припечатав сердито чоловік і пішов, на прошання так припечатавши дверима об косяк, що зі стріхи звалився сніг з бурульками, ледь не поховавши під собою кота.

А ось не потрібно було підслуховувати.

— А я казав, не втримаєшся, — сказав кіт, зайшовши в будинок і звично розпушивши хвоста. — Треба було з тобою посперечатися на той лежак з мишою на пружині. Вже б був мій.

І нічого ж такого не сказав. Просто не потрібно було лізти відьмі під руку зі своїм «так і знав» і не отримав би качалкою по макітрі.

І ні, Аврелія в нього не цілилась. Це він сам так невдало смикнувся. Так що довелося кидати тісто, засовувати чорне здоровидло в переноску і їхати до ветеринара. А то ж раптом там є що зтрушувати, чи качалка виявилася міцніше котячого черепа?