Розділ 13. Серце Яструба

Гул, що йшов із глибин корабля, перетворився на оглушливий рев. Це був звук, що належав не механізму, а розлюченій стихії, ув'язненій у металеву клітку. Палуба під ногами Ліріс вібрувала так сильно, що здавалося, корабель от-от розлетиться на друзки. Повітря навколо них загусло, затріщало від статичної електрики, а дерев'яні частини оснастки почали ледь помітно світитися блідо-блакитним світлом.

— Що відбувається?! — прокричала вона, намагаючись перекричати рев.

— Ми позичили трохи сили у шторму! — відповів Дрейвен, і його очі горіли божевільним, тріумфальним вогнем. Він щосили налягав на штурвал, направляючи корабель-снаряд прямо на два мисливці, що мчали їм назустріч.

Команди ворожих кораблів на мить розгубилися, побачивши цю самогубну атаку. Їхні капітани, звикнувши до обережної тактики контрабандистів, не могли повірити своїм очам. Ця секундна затримка стала для них фатальною.

Коли відстань скоротилася до критичної, Дрейвен натиснув на ще один, прихований важіль.

І «Нічний Яструб» стрибнув.

Це не було прискорення. Це було щось інше. На одну коротку, нескінченну мить корабель ніби вирвався з обіймів води. Він зробив короткий, майже горизонтальний ривок уперед, залишивши за собою вакуумний слід, в який з оглушливим ревом ринула вода. Він не поплив — він пролетів над хвилями, наче випущений з пращі камінь.

Для ворожих мисливців це виглядало так, ніби корабель-привид телепортувався, опинившись між ними.

— ЗАРАЗ! — рикнув Дрейвен.

Двоє матросів, що чекали цього наказу біля бортів, одночасно розвернули дивні, схожі на гарпуни механізми. Але замість гарпунів з них вилетіли товсті сталеві троси з важкими магнітними захопленнями на кінцях. З оглушливим брязкотом вони впилися в борти обох мисливців.

Два ворожі кораблі, що йшли на повній швидкості, раптом виявилися зв'язаними між собою, а «Нічний Яструб» був між ними, наче павук у центрі павутини.

— Кайя, реверс! — прогримів наказ Дрейвена.

Двигуни «Яструба» заревлі з новою силою, але тепер вони тягнули назад. Водночас Дрейвен майстерно вивернув штурвал. Його задум був диявольськи простим і геніальним. Він використовував інерцію ворожих кораблів проти них самих.

Мисливці, не в змозі загальмувати чи розвернутися, почали неминуче зближуватися, а «Нічний Яструб» тягнув їх один на одного, наче ляльковод. Пролунав оглушливий тріск. Носова частина одного корабля з силою врізалася в борт іншого. Дерев'яні балки розліталися, як тріски, щогли хиталися, а крики жаху та болю на мить перекрили рев битви.

— Відпустити троси! — скомандував Дрейвен.

Механізми клацнули, і «Нічний Яструб», звільнений, вирвався з пастки, залишивши позаду два покалічені, зчеплені між собою кораблі, що втратили хід і почали набирати воду.

Але перемога була неповною.

Коли вони вилетіли з каньйону назад у відкриту затоку, перед ними, наче гора з металу, стояв флагман Гільдії. Він чекав. І цього разу його гармати були наведені точно на них.

Гул у трюмі «Яструба» почав згасати.

— Капітане, Серце не витримає ще одного стрибка! — пролунав у переговорній трубі втомлений, хрипкий голос Кайї. — Воно перегрівається!

Вони були в пастці. Без швидкості, з пошкодженою щоглою, проти ворога, що переважав їх у десять разів.

Флагман дав попереджувальний постріл. Величезне ядро вдарило у воду прямо перед їхнім носом, здійнявши фонтан води заввишки з щоглу. Це був не напад. Це була вимога здатися.

— Вони хочуть нас живими, — процідив Дрейвен. — Точніше, їм потрібна вона. І карта.

Він подивився на Ліріс. На її обличчі не було страху. Лише люта, вперта рішучість. Її погляд був прикутий до карти, яку вона все ще тримала в руках. Карта більше не сяяла хаотично. Її світло стабілізувалося, показуючи єдиний, чіткий шлях — прямо крізь флагман.

— Ні, — прошепотіла вона, розуміючи. — Не крізь. Під.

Вона підбігла до Дрейвена.

— Там, під ними! Є течія! Швидка, підводна ріка! Батько позначив її як "Подих Кракена"! Вона проходить прямо під центром затоки!

Дрейвен подивився на карту, потім на ворожий корабель.

— Ми не встигнемо зануритися. Вони розстріляють нас, поки панцир буде закриватися.

— А якщо нам і не треба буде закриватися повністю? — очі Ліріс горіли. — Якщо ми просто... провалимося?

Її божевільна ідея народилася з відчаю і геніальності її батька.

Дрейвен вловив її думку за мить. На його обличчі з'явилася та сама небезпечна посмішка.

— Йоргене! Усі баласти на ніс! Заповнити негайно! Кайя! Готуйся до занурення за моєю командою!

Флагман Гільдії повільно наближався, його капітан, ймовірно, вже смакував перемогу. Він бачив перед собою пошкоджений, знерухомлений корабель контрабандистів.

Він не бачив яструба, що готувався до останнього, смертельного піке.

— Зараз! — закричав Дрейвен.

Боцман відкрив кінгстони. Ніс «Нічного Яструба» почав стрімко занурюватися у воду. Водночас Кайя ввімкнула двигуни на повний хід уперед. Корабель, наче поранений кит, пішов під воду не горизонтально, а під гострим кутом, стрімко провалюючись у глибину.

Прямо під кіль флагмана.