Розділ 11. Ціна Пробудження

Підйом на поверхню здавався вічністю. Ліріс і Дрейвен мовчки сиділи у тісному просторі "Дзвону", поки лебідка повільно тягнула їх угору. Між ними, у спеціальному герметичному контейнері, лежала друга половина Карти. Вона тьмяно світилася крізь стінки, і її світло, здавалося, пульсувало в такт із серцебиттям Ліріс. Це був не просто артефакт. Це була відповідь.

Коли вони нарешті опинилися на палубі, їх зустріла напружена тиша. Уся команда, від боцмана Йоргена до юнги, дивилася на них із сумішшю страху та благоговіння. Вони не знали, що саме знайшов капітан у глибині, але відчували — світ щойно змінився.

Не кажучи ані слова, Дрейвен взяв контейнер і попрямував до своєї каюти. Ліріс пішла за ним.

Він поклав знахідку на великий стіл поруч із першою половиною карти. Обережно відкривши контейнер, він дістав згорток, що випромінював м'яке світло. Потім кивнув Ліріс.

— Ти. Це твоє право.

Її серце шалено калатало. Тремтячими руками вона взяла батьків спадок — першу половину карти, — і повільно, сантиметр за сантиметром, наблизила її до знайденої частини.

У мить, коли краї пергаментів торкнулися, сталося диво.

Вони не просто з'єдналися. Вони злилися. Лінія розриву зникла, розчинившись у спалаху сліпучого срібного світла, що змусило їх примружитися. Коли вони знову змогли дивитися, перед ними на столі лежала єдина, цілісна карта.

І вона була жива.

Це був не просто пергамент, а пульсуючий гобелен із рідкого зоряного світла. На ньому рухалися неможливі течії, з'являлися і зникали фантомні острови, а в самому його серці горіла одна-єдина точка сліпучої чистоти — Весперія. Шлях до неї був не прямою лінією, а мінливою, мерехтливою стрічкою світла, що звивалася між небезпеками, які постійно змінювали своє положення. Це була не карта. Це був оракул.

Ліріс дивилася на це диво, і по її щоках текли сльози. Сльози полегшення, скорботи за батьком і тріумфу. Вона зробила це. Вона знайшла його спадщину.

Вона відчула на своєму плечі теплу, важку руку. Дрейвен стояв поруч, так близько, що вона відчувала його подих. Він не промовив жодного слова. Жодної цинічної ремарки, жодного зауваження. Він просто стояв, і цей мовчазний жест підтримки був красномовнішим за будь-які промови. У м'якому сяйві карти вона побачила його обличчя — без звичної маски, втомлене, вражене і, можливо, вперше за довгі роки, сповнене надії.

Цей момент тихої, спільної перемоги тривав лише мить.

І був зруйнований.

Раптом по кораблю пройшла низька, вібруюча нота, від якої затремтіли шибки в ілюмінаторі. Карта на столі люто замерехтіла, її світло стало тривожним і рваним. Ідеально спокійна вода в затоці пішла брижами.

— Що це? — прошепотіла Ліріс.

Дрейвен уже був біля дверей, його обличчя знову стало кам'яною маскою капітана.

— Тривога! — прогримів його голос, і корабель миттєво ожив.

Вони вибігли на палубу. Тиха, райська затока перетворювалася на пастку. Вода вирувала, а сріблясте світло неба почало тьмяніти, поступаючись місцем гнітючій темряві.

— Капітане! На вході в затоку! — закричав вартовий, і в його голосі був неприхований жах.

Ліріс подивилася туди, куди він вказував. У вузькому проході між скелями, звідки вони прийшли, з'явився силует. Величезний, незграбний, як броньований левіафан, військовий флагман Гільдії. Він був удвічі більший за фрегат, що переслідував їх, і його борти чорніли десятками гарматних портів.

Але найстрашнішим було не це. Корабель рухався проти вітру, без вітрил, розрізаючи воду з неестественною швидкістю. А попереду нього, ніби зграя шакалів, що супроводжувала гієну, йшли три менших, вертких кораблі-мисливці.

— Як... — видихнула Ліріс. — Як вони пройшли крізь туман і цвинтар?

— У Гільдії є свої методи, — процідив Дрейвен, і в його голосі пролунала крижана лють. — Брудніші за наші. Схоже, пробудження карти спрацювало як маяк. Ми розбудили не лише шлях, а й сторожових псів.

Пастка закривалася. Флагман блокував єдиний вихід.

Дрейвен не вагався ані секунди. Його спокій у момент смертельної небезпеки був майже нелюдським.

— Підняти якір! — гаркнув він. — Кайя! Дай мені все, що є, і навіть більше! Хочеш побачити, на що здатен "Яструб" насправді, Проблемо? Зараз побачиш!

Він обернувся до Ліріс, і його очі горіли холодним вогнем.

— Картографе! Мені потрібен курс! Зараз же! Запам'ятовуй шлях!

Ліріс кинулася назад до каюти. Карта на столі сяяла, як поранена зірка, її світло ставало все більш хаотичним. Вона впилася в неї поглядом, намагаючись закарбувати в пам'яті мінливу стрічку світла, що вела крізь лабіринт невидимих небезпек.

Позаду лунали команди Дрейвена, тупіт ніг команди і моторошний гул двигунів ворожого флагмана, що наближався.

Їхня мить тріумфу тривала менше п'яти хвилин. Тепер починалася боротьба за життя.