Розділ 6. Мова Зірок та Тіней

Після того, як фрегат Гільдії безслідно розчинився за горизонтом, на палубі «Нічного Яструба» знову запанував спокій. Але це був інший спокій. Не той, що був до погоні. У повітрі з'явилася ледь відчутна електрична напруга — повага команди до свого капітана, змішана з новою цікавістю до рудоволосої дівчини, через яку їхній тихий рейс перетворився на смертельну гру.

Ліріс стояла біля борту, дозволяючи солоним бризкам охолоджувати розпашіле обличчя. Вона щойно на власні очі побачила, на що здатен Дрейвен. Це був не просто цинічний контрабандист. Це був морський тактик, гросмейстер, що грав свою партію на безкрайній шахівниці океану. І хоч його слова все ще були гострими, як уламки коралів, його дії щойно врятували їй життя.

Вона випросталася. Вона не могла більше бути просто переляканою втікачкою. Вона була картографом. Час було виконувати свою роботу.

Зібравшись з духом, вона попрямувала до капітанської каюти. Двері були прочинені, і вона побачила Дрейвена, що стояв спиною до неї і вивчав велику карту, розстелену на столі.

Вона тихо постукала.

— Капітане.

Він не обернувся.

— Я думав, ти ховаєшся у своїй норі й перераховуєш свої проблеми.

— Одна з моїх проблем щойно намагалася пустити нас на дно, — відповіла Ліріс, заходячи всередину. — Вони повернуться. І наступного разу їх буде більше. Нам потрібен точніший курс, а не просто втеча навмання.

Він нарешті обернувся, спершись стегном на стіл. Його погляд був важким, але в ньому вже не було відвертої зневаги. Була втома і, можливо, крихітна частка зацікавленості.

— І ти, звісно, знаєш цей курс?

Замість відповіді Ліріс підійшла до столу і обережно розгорнула свою половину Карти Забутих Вітрів поруч з його навігаційними схемами. Потім поклала зверху батьків щоденник.

— Я знаю, як почати пошуки. Мій батько був обережний. Він би не залишив прямих вказівок. Ключ має бути тут.

Дрейвен скептично глянув на розрізнений пергамент.

— Я вже казав тобі. Це лише красива нісенітниця. Вона веде в регіон, який моряки називають "Полем Потопельників". Там немає нічого, крім туманів і поганих прикмет.

— Мій батько вірив не в прикмети, а в астрономію, — заперечила Ліріс. Її пальці ковзнули по сторінках щоденника, зупиняючись на записі, який вона перечитувала десятки разів у своїй каюті. — Ось. Це не просто запис про погоду. Це вірш. Або загадка.

Вона вказала на кілька рядків, написаних витонченим почерком Ронана:

«Де Око Дракона плаче сльозою зорі,

Там тінь вкаже шлях воді.»

Дрейвен прочитав, і на його обличчі з'явилася тінь роздратування.

— Поезія. Чудово. Ронан не зрадив собі. Що це має означати? Щоб ми пливли на звук чийогось плачу?

— "Око Дракона" — це не просто метафора! — спалахнула Ліріс. Її очі загорілися професійним азартом. — Це стародавня назва зірки Антарес у сузір'ї Скорпіона! Батько вчив мене. Моряки бачать її червоне мерехтіння і називають серцем скорпіона, але старі картографи звали її Оком Дракона.

Вона швидко переглянула астрономічні таблиці, що лежали на столі Дрейвена.

— "Плаче сльозою зорі"... Це означає її відображення на воді. Ідеальне, неспотворене. Це можливо лише в одній точці океану в певну ніч, коли зірка стоїть у зеніті, а море абсолютно спокійне.

Дрейвен мовчки слухав, і його скепсис почав поступатися місцем зосередженому аналізу. Він підійшов ближче, схилившись над столом. Ліріс відчула ледь вловимий запах озону і тютюну, що йшов від нього.

— Добре, — промовив він. — Припустимо. Ми знаходимо це місце. Що далі? "Тінь вкаже шлях воді". Чия тінь?

— Наша, — прошепотіла Ліріс, і її саму осяяв здогад. — Тінь від найвищої точки корабля. Тінь від грот-щогли! Коли Антарес буде точно над нами, його відображення з'явиться на воді. І тінь від щогли впаде на поверхню океану, вказавши точний напрямок! Це не просто курс. Це вектор. І лише в цей момент...

Вона замовкла, дивлячись на свою половину карти.

— Лише в цей момент лінії на карті мають ожити і показати наступну точку маршруту!

Вони обоє дивилися на карту, а потім одночасно підняли голови. Їхні обличчя були так близько, що вона могла розгледіти золотисті вкраплення в сірій райдужці його очей. У тиші каюти на одну нескінченну мить зникли капітан і картограф, зникли цинік і мрійниця. Залишилися лише двоє людей, об'єднаних розгадкою таємниці, старшої за них обох.

Дрейвен першим відсторонився, розриваючи магію моменту. Він знову став холодним і відстороненим, але щось змінилося. У його погляді з'явилася крихітна, ледь помітна іскра поваги.

Він провів пальцем по одній зі своїх карт, швидко розраховуючи координати.

— "Поле Потопельників". Або, якщо бути точним, архіпелаг Примарних Вогнів. Нам туди. За три дні Антарес буде в потрібній нам точці.

Він випростався і подивився на неї.

— Непогано... для мрійниці.

Він вийшов з каюти, залишивши Ліріс наодинці з картами і шаленим стукотом власного серця. Вона не просто отримала курс. Вона щойно змусила капітана Тінь повірити в поезію. І це було не менш дивовижно, ніж знайти легендарний острів.