У Літині кажуть, що по вулицях іноді проходить тінь.
Висока. Чітка. Людська.
Але коли ти озираєшся — нема нікого.
Це не привид, не примара.
Це — тінь живої людини.
Тієї, яка ще дихає, говорить, працює.
Але вже впевнена, що втратила все.
Олег ішов по базару. День був сонячний, як на зиму.
І раптом побачив тінь, що не мала “господаря”.
Йшла поряд, ніби знала маршрут.
Тільки тінь.
А далі — в спину вдарив спогад:
він залишив маму в лікарні і більше не навідував. Просто втомився.
Старий, який торгував медом, мовив:
– Бачив тінь?
– Так. Але я ж живий…
– Та й вона — жива. Просто… то частина тебе, що більше не вірить у тебе.
Наступного дня Олег пішов до школи, де давно обіцяв виступити для дітей.
Уперше за місяць виступив щиро.
Сміявся. Грав.
І в кінці — подякував.
Не їм. Собі. За те, що все ж прийшов.
І знаєш що?
Тінь знову з’явилась…
Але з посмішкою.
Кажуть, якщо тінь ходить поряд — не тікай.
Вона не переслідує. Вона нагадує.
Про те, що ти ще можеш повернутись до себе.
P.S.
У Літині іноді з’являється тінь без тіла. Але не для страху.
А щоб ти згадав: найгірше — не втратити.
Найгірше — перестати вірити, що ще можна повернути.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
