На узбіччі Підкаменя стоїть хата, в якій давно ніхто не живе, але двері не замикають.
Бо в цій хаті ночами лунають звуки.
Не теперішні. Не майбутні.
А вчорашні.
Сміх, плач, скрип ліжка, недоговорені розмови.
Але чути їх лише тим, у кого є що приховувати.
Назар прийшов туди “на спір”.
Ніч — тиха.
Сів у кутку. І раптом почув голос… свій.
З учорашнього дня.
Як він по телефону сказав:
– Та мені все одно. Нехай плаче, звикне.
І тут — звук розбитої чашки.
Якої не було в хаті.
Баба Уляна пояснила:
– Ця хата — як магнітофон. Але записує не все. Лише те, що стискало серце.
– А чому вчорашнє?
– Бо сьогодні ще можна виправити. А вчора — лише визнати.
Дехто приходив сам. Щоб почути правду.
Хтось чув, як збрехав матері.
Хтось — свою обіцянку, яку ніколи не виконав.
А хтось — як мовчав, коли треба було кричати.
І всі йшли… трохи меншими. Але чеснішими.
Назар повернувся.
Сів.
І почув щось нове. Не з вчорашнього дня. А з сьогоднішнього.
Свій голос:
– Привіт. Я шкодую. Давай поговоримо.
А значить — щось змінилось. Бо хата записала не лише вчора. Вона дала йому новий шанс.
P.S.
Кажуть, у Підкамені є хата, де чути вчорашнє.
Але не для того, щоб карати.
А щоб ти почув себе таким, яким вже не хочеш бути.
І якщо це боляче — добре.
Бо, значить, ти вже інший.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
