134. ГРАМОФОН З ВОВКОМ

с. Кострижівка, Буковина

У Кострижівці, в колишньому панському маєтку, що давно став бібліотекою, є один грамофон.
Його ніхто не вмикає — він вмикається сам.
І грає лише один запис.
Це не музика.
Це завивання вовка.
Протяжне, глибоке, іноді до сліз людське.
Але розумієш його сенс тільки на світанку.

Лілія приїхала з обласної бібліотеки “для ревізії фондів”.
Ночувала просто у будівлі — з романтикою в голові й спальником під пахвою.
О другій ночі щось загуло.
Грамофон крутився, голка танцювала по платівці, і вовк завивав.

На звук збіглась сторожиха Марія:

– То він… ночами говорить. Але ти не слухай зараз. Слухай зранку.
– Що?
– Завивання має смисл тільки, коли ніч відступає. І ти вже не боїшся.

Лілія не зрозуміла. Але запис закінчився — і наступного ранку вона знала, що треба написати сестрі.
Хоч не бачила її десять років.

Наступної ночі — знову.
Вовк вив. Але тепер Лілія відчула, що він не дикий.
Він кличе. Він самотній. Він нагадує, що хтось чекає.
А коли на світанку прокинулась — у голові крутилась фраза:
“Повертайся.”

Кажуть, коли в селі народжується дитина, грамофон мовчить.
Але коли хтось довго не повертається — вмикається.
І кличе. Через простір. Через час.
Через серце.

P.S.

Кажуть, у Кострижівці є грамофон, що грає голос самотності.
Але не для того, щоб лякати. А щоб ти нарешті почув себе.
Бо іноді найгучніший звук — це завивання, що нагадує, що ти не сам.