У селі Звенячин стоїть стара хата. Виглядає, як звичайна — побілена, з ґанком і дровами під навісом.
Але кожен, хто ночує в ній, бачить не свої сни.
А сни того, хто спав на цьому ліжку до нього.
Іван приїхав на кілька днів — писати в тиші, як усі митці.
Прокинувся серед ночі — з мокрим обличчям.
Снилось, що він — стара жінка, яка шукає свою доньку в лісі, кличе її по імені…
Але в реальності — в нього ніколи не було дітей.
І не було лісу поблизу.
Кожне ліжко в будинку пахне по-різному: одне — як бузок, інше — як сіно, третє — як волога сажа.
І саме цей запах визначає, чиї сни тобі дістануться.
Баба Марія, що доглядає хату, пояснила:
– Тут сни не твої. Але вони не просто так. Вони хочуть, аби їх запам’ятали.
На третю ніч Іван побачив продовження першого сну.
Та ж стара жінка… та сама ніч…
Але тепер — дівчинка таки повернулась.
Підбігла, обійняла.
І вранці Іван плакав. Без причини. Але щасливо.
Коли Іван виїжджав, залишив записку на ліжку:
“Цей сон вже завершено. Тепер тут буде новий.”
І наступний мешканець — молодий хлопець — сказав, що бачив,
як жінка з усмішкою прощається.
P.S.
Кажуть, у Звенячині є дім, де ліжка знають сни. Не свої, не твої — а ті, що залишились недосказаними.
І якщо тобі випаде спати там — не бійся чужих снів.
Можливо, саме ти маєш їх завершити.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
