126. ПІДРУЧНИК ЗІ СНІГУ

с. Печеніжин, Прикарпаття

У селі Печеніжин є школа, де в один особливий день на підвіконні бібліотеки з’являється старий підручник.
Його не видно в жодному каталозі, він не має штампу, ніхто його не кладе.
Але коли випадає перший сніг — він завжди там.
І його сторінки — не з паперу, а з чужих снів.

Марічка працювала новою бібліотекаркою. Першого ж снігового ранку побачила книгу: темна обкладинка, написи невиразні.
Відкрила — і побачила… себе.
У лісі. Де вона ніколи не була.
Босоніж. І сміється. А поруч — її дід, який помер ще до її народження.
Вона не розуміла, чий це сон. Але відчувала — він її стосується.

Коли учні брали до рук підручник — кожен бачив своє.

• Хтось — подію, якої боїться
   
• Хтось — мрію, про яку забув
   
• Хтось — людину, яку втратив
  А дехто — взагалі нічого.
  Бо, як сказала завуч:
  – Книга показує лише тим, хто готовий бачити.
   

Одного дня підручник відкрився сам. І всі в класі побачили одне й те саме:
Дівчинка йде через засніжене поле й тримає ліхтар.
Наступного дня до школи приїхала нова учениця. Вона була тією дівчинкою.
І сказала:
– Я знала, що тут мене чекають. Я вас бачила уві сні.

Коли сніг тане — підручник зникає. Сам. Без сліду.
А на його місці на вікні залишається тоненька сніжинка.
Ніколи не тане першою.

P.S.

Кажуть, у Печеніжині є підручник, що з’являється зі снігом і зникає з весною.
Він не навчає алгебри чи історії. Він навчає бачити глибше.
І якщо тобі трапиться сторінка, на якій усе знайоме — не дивуйся.
Бо, можливо, це не чийсь сон. А твій, який ти ще не встиг побачити.