116. КРИНИЦЯ БЕЗ ДНА

с. Роздольне, Миколаївщина

У селі Роздольне, на околиці, стоїть стара криниця. Ззовні — нічого особливого: дерев’яний зруб, покритий мохом, і старий журавель, що скрипить на вітрі. Але місцеві кажуть, що ця криниця не має дна. І коли кидаєш у неї камінь, замість звуку падіння чуєш спогад. Іноді — свій. Іноді — чужий.

Марко, молодий історик, приїхав до Роздольного в пошуках матеріалів для своєї дисертації. Почувши про криницю, вирішив перевірити легенду. Кинув камінь — і замість очікуваного плюскоту почув:

"Не бійся темряви, вона лише тінь твого світла."

Ці слова він чув у дитинстві від бабусі, яка давно померла.

Наступного дня він кинув ще один камінь. Цього разу почув:

"Я чекав тебе, сину. Пробач, що не зміг бути поруч."

Це був голос його батька, який залишив сім’ю, коли Марко був ще малим.

Марко почав записувати почуті фрази. З часом зрозумів, що деякі з них не належать йому:

• "Маріє, я завжди кохав тебе, навіть коли мовчав."
   
• "Пробач, що не повернувся з війни."
   
• "Тримайся, доню, я поруч, навіть якщо ти мене не бачиш."
   

Це були чужі спогади, залишені в криниці тими, хто колись шукав розради.

Одного вечора Марко почув:

"Ти знайшов те, що шукав. Але чи готовий ти відпустити?"

Він зрозумів, що криниця не лише зберігає спогади, а й допомагає з ними попрощатися.

P.S.

Кажуть, у Роздольному є криниця без дна. Але її глибина — не в метрах, а в спогадах. І якщо ти кинеш у неї камінь, будь готовий почути те, що давно забув або намагався забути. Бо іноді, щоб рухатися вперед, треба спочатку заглянути вглиб себе.