103. ХЛІБ, ЩО НЕ ЧЕРСТВІЄ

с. Пирогів, Київщина

У селі Пирогів, на самому краю пагорба, живе стара бабуся Оленка. Вона пече хліб — паляницю, за тим самим рецептом, що вивчила ще від своєї мами.
Паляниця завжди одна. І завжди — свіжа.
Тиждень, місяць, рік — вона не черствіє. Але з кожною крихтою, яку з’їдаєш — щось забуваєш.

Ілля приїхав із Німеччини — “до коріння”. Знайомий історик сказав, що треба обов’язково спробувати “той хліб”.
Він зайшов до бабусі, привітався, сів. Вона мовчки поставила перед ним скибку. Тепла. Ароматна.

Він відкусив — і раптом забув… номер свого телефону.

Він спробував ще — і в голові стало легко. Ніби хтось витер зайве.
Він більше не пам’ятав код від квартири, пароль до пошти…
Але згадав інше:

• як тримав маму за руку на базарі
   
• як шив собі перший мішок на турнір
   
• як колись мріяв бути учителем, а не айтішником
   

– Це хліб на пам’ять, — сказала баба Оленка. — Той, що лишає головне.
– Але як він працює?
– Він не працює. Він просто дає місце. Поки ти переповнений — нове не вміщається.

Він забрав із собою шматочок — на пам’ять. Але в дорозі з’їв його. Бо раптом згадав, чого й досі не міг забути.
І коли доїхав до Києва — не міг згадати, що саме згадав.
Але був спокійний. Бо відчував: це вже з ним. Просто не словами.

P.S.

Кажуть, у Пирогові є паляниця, що не черствіє. Але кожна її крихта забирає щось із тебе. Не для втрати — для очищення. І якщо ти з’їси її — не жалій. Бо, можливо, саме тепер ти вперше повністю всередині себе.