98. САД ПЕРЕТВОРЕНЬ

Запоріжжя

На околиці Запоріжжя, за старою покинутою оранжереєю, є невеликий сад. Він ніколи не цвів на показ, не був у путівниках.
Але ті, хто туди заходив — повертались іншими.
Бо кожна рослина там має форму твоїх думок. Особливо тих, які з’являються вночі.

Максим потрапив туди через стежку, якої не було на мапі. Шукав тишу — знайшов сад.
Усе виглядало звично. Але біля його ніг раптом почала проростати рослина — чорно-сіра, мов з попелу.
Коли він наблизився, вона раптом змінилась — стала схожою на… обличчя його батька.
Того, з ким він не говорив вже п’ять років.

Далі було дерево — замість листя в нього були порожні конверти.
Максим відкрив один. Усередині:
“Ти не зробив цей вибір, бо вважав, що не зможеш. Але він досі чекає.”

І ще один:
“Ця людина пробачила тебе. Чи ти зможеш пробачити собі?”

На лавці сиділа жінка із секатором.
– Ти не можеш контролювати, що проростає. Але можеш вирішити, що полити.
– А як дізнатись, що це моє?
– Все, що ти побачив тут — виросло з твого “що, якби...”
– А якщо я не хочу бачити?
– То воно з’явиться в снах. Ти не уникнеш того, що в тобі. Але можеш це змінити.

На виході з саду він побачив маленький кущик. Скромний, зелений.
На ньому табличка:
“Перше щире бажання після довгої паузи.”

Він посміхнувся. І більше не відчував, що сад тисне.
Навпаки — надихав.

P.S.

Кажуть, у Запоріжжі є сад, де твої думки проростають. Особливо ті, що ти відганяєш перед сном. Якщо ти туди потрапиш — не тікай. Бо саме тут ти можеш вперше побачити, з чого ти виріс. І вирішити, що хочеш виростити далі.